Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Автор передає право розповісти про Печорине проїзний офице-ру, від імені

Random Images

Твір: Лермонтов. М.Ю. - Герой нашого часу - "Сюжет і композиція роману "Герой нашого часу""

"Сюжет і композиція роману "Герой нашого часу""

Сюжет і композиція роману "Герой нашого часу".

В 1838 році Михайло Юрійович Лермонтов почав роботу над " Геро-Їм нашого часу", опираючись на свої кавказькі враження. У про-цессе створення добутку "Бэла" і "Тамань" були опубліковані у вигляді окремих повістей. При публікації "Фаталіста" в " Отечест-Венних записках" редакція помістила повідомлення про те, що автор припускає найближчим часом видати "збори своїх повістей і надрукованих і ненадрукованих". Завершився анонс многообещаю-щими були опубліковані у вигляді окремих повістей. При публіка-ции "Фаталіста" в "Вітчизняних записках" редакція помістила з-вещение про те, що автор припускає найближчим часом видати " з-брание своїх повістей і надрукованих і ненадрукованих". Завершився анонс багатообіцяючими словами: "Це буде новий, прекрасний по-дарок росіянці літературі". Отже, читачі чекали збірник повістей і автор споконвічно, видимо, не задумував свій добуток як ціле-стное й зв'язне оповідання. В 1840 році роман "Герой нашого вре-мени" побачив світло. Повести, що ввійшли в нього, мали суцільну кому-позиційну структуру. Психологічна складність центрального образа визначила кому-позиційну будову добутку. Лермонтов поступово знайомить читача зі своїм героєм, усе глибше розкриваючи перед нами душу Пе-Чорина, усе сильніше нас зацікавлюючи. Композиція крім сюжету вбирає в себе й інші складові добутки. Важливим моментом у розкритті композиції "Героя на-шего часу" є й те, хто розповідає про що відбувається. Зміна оповідача дозволяє Лермонтову більш глибоко й всеобъемлюще розкрити внутрішній мир героя. Ми знайомимося з Печориным в "Бэле". Розповідає про героя Мак-Цим Максимыч - штабс-капітан, що прослужив з ним рік на Кавказі. Максим Максимыч людина добрий, але зрозуміти Печорина він не в з-стоянні. Єдине, що він може сказати про нього, це: "славний ма-лый", "але з більшими чудностями". Максим Максимыч і Печорин далекі один одному. Перед нами люди різних епох, різного мироощу-щения. Максим Максимыч - старий служака, беззаперечно выпол-няющий будь-які накази начальства, що не вміє й не бажаючий рас-суждать. Інша справа Печорин. В "Бэле" він потайливий, тому незрозуміло штабс-капітанові. Печорин нагадує романтичного героя. Історія його трагічної любові, розчарованість, туга вражають добродуш-ного Максима Максимыча, але розгадати душу свого підлеглого він не може. Читач зацікавлений, але робити висновки про характер героя ще рано. Автор передає право розповісти про Печорине проїзний офице-ру, від імені якого ведеться оповідання роману. Це людина, що явно розуміє Печорина, вони люди одного покоління, люди одного кола. Ми цілком довіряємо його судженням і тому уважно вчи-тываемся в його слова. Перед нами з'являється психологічний портрет героя. Докладно описуючи зовнішність, оповідач намагається зрозуміти характер Печо-Рина. Особлива увага оповідач приділяє очам: "Вони не сміялися, коли він сміявся!.." Він хоче довідатися, що приховують вони, і тому з радістю бере в Максима Максимыча записки Печорина. Ореол таємничості не зникає, хоча ми вже багато чого довідалися про героя. Автор надає самому Печорину розповісти про себе. Роман продовжує "Журнал Печорина", його випереджає передмову повест-вователя. Тут ми читаємо важливі слова: "Може бути, деякі чи-татели захочуть довідатися моя думка про характер Печорина? Моя відповідь - заголовок цієї книги". Отже, Печорин - герой свого часу, особистість типова, особа епохи. Однак глибоко зрозуміти його допоможе тільки ис-поведь самого героя. "Журнал Печорина" - це свого роду "роман у романі". " Та-Мань", "Князівна Мері", "Фаталіст" - "історія душі людської, наслідок спостережень розуму зрілого над самим собою". Исповедальный характер щоденникових записів ріднить роман Лермонтова з його лири-кой. Спрага життя, пошук щирих цінностей, сенсу людського існування часом здобуває в особистості Печорина тверді й жорстокі форми. Розчарованість, нудьга, страждання - супутники його життя й життя людей, що зв'язали з ним свою долю. Заключна глава "Фаталіст" на перший погляд здається лиш-їй, що випадає із закономірного розвитку роману. Але насправді в "Фаталісті" укладена найважливіша думка оповідання, до неї статечно вів нас автор. Печорин переходить від самооцінки до размыш-лению про своє покоління. Які ж його думки? Тут Лермонтов го-ворит про те, про що кричав він в "Думі", що не давало йому спокою все життя, - про гірку долю свого покоління: "... ми... жалюгідні нащадки, що скитаются по землі без переконань і гордості, без насолоди й страху... ми не здатні більше до великих жертв ні для блага чоло-вечества, ні навіть для власного нашого щастя, тому що знаємо його неможливість і равнодушно переходимо від сумніву до сомне-нию..." "Фаталіст" повертає нас у міцність, де відбулася трагедія з Бэлой. Коло замкнулося. "Кільцева" композиція підкреслює обре-ченность героя. Печорин намагається вирішити саме складне питання: скільки людина вільна розпоряджатися своєю долею. "І якщо точно є приречення, те навіщо ж нам дана воля, розум?" Таким чином, у романі розглядаються соціальні, нравст-венні й філософські проблеми. Психологічно точно дається карти-на взаємин суспільства й особистості.
Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить