Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

У талановитому й щирому романі Сучасники Пушкіна

Random Images

Твір: Пушкін А. С. - Євгеній Онєгін - "Автор і герої в романі А. С. Пушкіна."

"Автор і герої в романі А. С. Пушкіна."

Образ автора в романі створюють ліричні відступи, їх у романі 27

Значних по обсязі й близько 50 малих. У них автор відступає від сюжетної лінії й розкриває своє відношення до

Тому, про що він пише. Так стають зрозумілими його подання про життя світського суспільства, про позицію

«зайвої людини», про літературну боротьбу й культурне життя дворянства Росії початку XIX століття, а

Отже, розкривається в якімсь ступені мир Пушкіна, образ автора, людину й громадянина. Познайомившись

З Онєгіним, Пушкін відзначає, що багато загальних рис зблизили їх: «Страстей гру ми знали обоє, млоїла життя

Обох нас, в обоє серць жар згас...». «Умов світла скинувши тягар», автор, як і його герой, «відставши від

Суєти», «не може в душі не нехтувати людей» світла, мучається спогадами про безповоротну молодість, світлої

І безтурботної. Пушкіну імпонують «різкий, охолоджений розум» Онєгіна, його розчарування у світському способі життя й

«святе невдоволення собою», злість «похмурих епіграм».Але поет поневоле відзначає й свою відмінність від Онєгіна.

Якщо Онєгін тільки хандрить, то Пушкін мріє про волю: « чиПрийде година моєї волі...Коли ж почну я вільний

Біг?». Пушкін, на відміну від Онєгіна, займається поезією серйозно, називаючи її «високою пристрастю» «для звуків

Життя не щадити». На противагу Онєгіну, Пушкін мріє виїхати не тільки від нудьги, він мріє побачити

Африку, батьківщину своїх предків по материнській лінії, але при цьому додає, що буде «зітхати по похмурої

Росії, де я страждав, де я любив, де серце я поховав».І читач розуміє величезну силу почуття поета до

Росії. Пушкіна також жагуче любить і Москву, але не холодний і офіційний Петербург. «Як часто в сумної

Розлуці, у моїй блукаючій долі, Москва, я думав про тебе! Москва... як багато в цьому звуці для серця російського

Злилося! Як багато в ньому відгукнулося!». Із глибокою гордістю за свій народ і його історію згадує Пушкіна

Події 1812 року, коли Наполеон чекав ключів від Москви: «Ні, не пішла Москва моя до нього з винної

Головою...»Читаючи роман, ми поступово осягаємо відношення Пушкіна до дворянського класу, до якого він і сам

Належить по народженню. Петербурзьке вище світло він критикує за фальш, неприродність,

Відсутність серйозних інтересів. Він із глузуванням ставиться до дворян Москви, до незмінності їхнього побуту й звичок,

Співчуває Тетяні, що живе серед помісного дворянства, украй далекого від суспільних проблем, що складає

В основному з «власників злиденних мужиків».Автор не просто співчуває Тетяні, він пише: «Я так люблю Тетяну

Милу мою». Через неї він вступає в суперечку з «суспільною думкою», що може засудити Тетяну за лист до

Онєгіну. І тоді перед читачами з'являється людина, що вміє бути вище звичних подань, що високо цінує

Природність і безпосередність вираження почуттів своєї героїні. В одному з ліричних відступів автор

Розкриває перед нами й свій ідеал жінки: «від небес обдарована уявою заколотним, розумом і волею живий, і

Норовливою головою, і серцем полум'яним і ніжним.». Всі ці якості Пушкін бачить у створеній їм героїні.

Тому зізнається, що лист Тетяни він свято береже й не може їм начитатися, тому що в ньому «божевільний

Серця розмова, і захоплюючий, і шкідливий». Багато строф роману розкривають перед читачем біографію

Автора, початок його творчого шляху, імена його кумирів, події літературної боротьби, відбиття настроїв

Суспільних груп і літературних угруповань. Таке початок 8-ой глави, де Пушкін оповідає про те, які

Облики приймала його муза під впливом життєвих обставин: те в ліцеї, то в Петербурзі, то в Молдавії й

На Кавказі, то в повітовій глухомані. Своє відношення до класицизму й романтизму поет виражає, говорячи:»завжди

Захоплений герой готовий був жертвувати собою... завжди покараний був порок, добру гідний був вінок»,» лорд

Байрон примхою вдалої наділив у сумовитий романтизм і безнадійний егоїзм». Після одповіді цим застарілої

Напрямкам Пушкін зізнається, що віддає перевагу реалізму й «смиренній прозі». Багато зауважень поета,

Цілі строфи роману присвячені культурного життя Росії початку XIX століття. Так, театр Пушкін називає «чарівним

Краєм» і перераховує заслуги драматургів, авторів, балетмейстерів, що зіграли величезну роль у розвитку російського

Театру, що формував тоді в значній мірі погляди й смаки дворянської молоді. Ми довідаємося, що поет

Був з театралом: «...там під сению лаштунків младые дні мої неслися».Переводячи лист Тетяни із французького

На росіянин, Пушкін мимохіть зауважує, що «донині дамська любов не изъяснялася по-російському», що важко

Уявити собі даму, що читає по-російському, тим більше журнал «Добромисний», тому що у вустах росіян дам

«мова чужої чи не звернувся в рідний?»Міркуючи про сенс людського існування, про значення молодості в

Життя кожної людини, Пушкін пише: «Але смутно думати, що дарма була нам молодість дана, що змінювали

Їй всечасно, що обдурила нас вона». Закінчуючи роман, Пушкіна знову обертає свій погляд до тих, кого він любив в

Юності, кому залишився вірний всім серцем:»Але ті, котрим у дружній зустрічі я строфи перші читав... Інших вуж

Ні, а ті далече,..». Більша гіркота звучить у словах поета, коли він говорить про труднощі й складності життя

Того, хто дочел роман життя до кінця й змінився не в кращу сторонумы бачимо Пушкіна веселим, життєрадісним

Світським парубком, коли він ділиться з нами своїми захватами із приводу балерин театру(«Мої богині,

Де ви, що ви...»), коли він захоплюється красою жіночих ніжок («Я пам'ятаю море перед грозою...»), коли пустотливо

Зізнається: «Я бали б дотепер любив».Образ автора складається в читача й під впливом того тону й

Почуття, з яким говорить Пушкін про своїх героїв, про події, про міркування, про спосіб життя своїх

Сучасників, навіть про моду, «красі нігтів», дорогах. У романі розкривається «вся любов, вся душа Пушкіна,

Геніального поета, мудрого й оптимістичного філософа, доброго й істинно російської людини». Пейзаж в

Романі А. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін»Колись Достоєвський сказав: \"Краса врятує мир\". Наша сучасна

Дійсність має потребу в порятунку: у важких умовах матеріального життя людина повинен знайти точку опори,

Щоб не впасти духом, не скотитися в прірву побутових проблем і безладь, не замкнути в самому собі. І в

Цьому нам допомагає природа, вона дає духовні сили, як джерело втомленому подорожанинові в пекучий день. Пушкіна писав

Роман \"Євгеній Онєгін\" довше семи років. Це величезний період у житті великого поета. З юнака він перетворився

В остаточно сформовану зрілу людину й потужного художника. У талановитому й щирому романі

Сучасники Пушкіна побачили живу дійсність, довідалися самих себе й своє знайомих, всю навколишнє середовище,

Столицю, село, сусідів-поміщиків і кріпосних рабів. Вони почули живу, розмовну російську мову, ще

Сильніше відчули, як чудова російська природа. На широкому тлі російських картин життя показана

Драматична доля кращих людей, передової дворянської інтелігенції епохи декабристів. У поетичному

Спадщині Пушкіна вражає більша різнобічність його дарування. Зображуючи пейзаж, чуйний і тонкий цінитель

Краси в кожній картині дає своє особливе, часом невловиме звичайним оком, розуміння. Пейзаж у Пушкіна не

Байдужий образ, він має свій символ, свій зміст. Він пише: \"Інші потрібні мені картини, люблю піщаний

Косогір, перед хатинкою дві горобини, хвіртку, зламаний забір...\" Перед Пушкіним - життя і її повсякденна

Проза. Уже в перших розділах - \"Євгенія Онєгіна\" дана замальовка столиці й відношення до неї самого автора.

\"Онєгін, добрий мій приятель, народився на брегах Нові, де, може бути, народилися ви або блищали, мій

Читач. Там ніколи гуляв і я, але шкідлива північ для мене!\" Цією невеликою фразою Пушкін іронічно натякає на

Своє посилання, у яку він відправився не по своєму полюванню. Море, буйна стихія надихають Пушкіна. Він точно дає

Замальовку свого заколотного духу, віддаючись спогадам молодості: Я пам'ятаю море перед грозою: Як я заздрив

Хвилям, Що Біжать бурною чредою, З любов'ю лягти до її ніг». Не такий Онєгін. Він виріс у Петербурзі, не був на

Півдні, природа швидко набридає йому, як і геть усе. Потрапивши в село, Онєгін тільки перші два дні

Захоплюється зміною в його житті, а потім знову хандрить. Пушкіна пише:«Два дні йому здавалися нові відокремлені

Поля, прохолодь похмурої діброви, журчанье тихого струмка. На третій гай, пагорб і поле його не займали боле,

Потім уже наводили сон, потім побачив ясно він, що й селу нудьга та ж\". Отчого ж природа не вилікувала

Онєгіна? Вирослий у світлі, що встиг своєю отрутою отруїти його, Онєгін не був поетично тонкою натурою, як

Ленский, він був цінителем жіночої краси, але часто краса зовнішня не відповідала красі внутрішньої,

Тому Онєгін, розбестившись і переситившись любов'ю, швидко остигав. Розум його вимагав їжі, а їжі навколо він

Не бачив, душу його мовчала. Пушкіна, як ніхто інший, гостро почуває тишу, природу, зливаючись із нею цілком.

Самі щасливі творчі миті дала йому природа. Поет сумує про мрію, що не відбулася, коли пише: \"Я

Був породжений для життя мирної, для сільської тиші: у глухомані звучніше голос, ліри, живее творчі сни\". І

Далі Олександр Пушкін продовжує: \"Квіти, любов, село, ледарство. Поля! Я відданий вам душею. Завжди я

Радий помітити різницю між Онєгіним і мною\". Тетяна близька Пушкіну тим, що вона тонко сприймає красу

Полів, лісів, вона \"дитя природи\". Багато письменників помітили, що дівчини, що виросли в глухій провінції, більше

Сприйнятливі до краси. \"Село, де нудьгував Євгеній, була чарівний куточок\", а Тетяна жила поруч, серед

Крас російської природи, де \"череди бродили по лугах\" і \"покрову розширював густі величезний, запущений сад\".

Яка ідилія! Який відпочинок для творчості! Дивна доля героїв, здавалося б, Ленский внутрішньо більше

Пасує Тетяні, він міг би зрозуміти те, чим жила ця героїня. Пушкіна про Ленском пише; \"Він гаю полюбив густі,

Уединенье, тишу, і ніч, і зірки, і місяць\". Це все дуже близько Тетяні, вона вихована на цьому романтизмі

І мрійності. Але Ленскому дає вдохновенье Ольга, він приписує їй риси, які видумав сам. Мила,

Чарівна, але не більше того. Внутрішньо порожня й недалека, вона здавалася Ленскому іншої. Він боготворив у ній

Те, що йому хотілося бачити, тобто \"безневинної принадності повна (в очах батьків), вона цвіла, як конвалія

Потаєний, не знаний у траві глухої ні метеликами, ні бджолою\", а замість конвалії виявилося, що виріс

Дурненький сорнячок, що \"він любив, як у наші лета вже не люблять, як \"одна божевільна душа поета ще

Любити засуджена\". Сон Тетяни зненацька виявився пророчим, у якому їй приснилося, що Онєгін повалив

Ленского. Тетяна чуйна, у неї добре розвинена інтуїція, я думаю, що цю частину душі вона одержала від матері-

Природи й самітності. На всю сільську природу; на російську весну, на російську осінь, на російську зиму - Пушкін

Дивиться очами Тетяни. Завдяки їй любовно й тремтливо відтворені гадання при місяці, бажання побачивши

Падаючої зірки або поезія російських святок зі старою піснею про загублений мужицький рай. Поетичні відбиття

Природи в \"Євгенію Онєгіні\" просто чудові. \"Як смутно мені твоє явленье, весна, весна! Пора любові!

Яке млосне волненье в моїй душі, у моїй крові\", - пише автор. Всі ці ліричні відступи допомагають нам

Глибше побачити героїв і епоху, зрозуміти душу самого автора, відчути красу навколишньої природи, відчути

Повноту й фарби всього нашого життя. Бєлінський дуже точно помітив, що Пушкін почуває плин часу, він

Виражає кращий тип російського національно характеру своєї епохи. Душі поета далекі кастова ізоляція й духовна

Обмеженість. Багате духовне життя поета дозволяло йому відкривати красу, що таїться в природі. Пейзаж дуже

Важливий у романі, через нього Пушкін дав психологічно вірні портрети героїв, доніс до нас дух часу. Картини

Природи у творчості Пушкіна служать чудовим засобом виховання любові до Батьківщини, тому що можна любити

Лише - ту землю, ту красу, серед якої виріс. Милі серцю картини не забувається ніколи, як ніколи

Не можна забути дитинство. Природа робить нас морально чистіше. В \"Євгенію Онєгіні\" Пушкін писав про себе, про своїх

Почуттях, про свою Батьківщину, де страждав і любив, де набирався творчих сил.
Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить