Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Куля світського пройдисвіта обірвала життя

Random Images

Твір: Лермонтов. М.Ю. - Різне - "ЧИТАЮЧИ ВІРША М. Ю. ЛЕРМОНТОВА"

"ЧИТАЮЧИ ВІРША М. Ю. ЛЕРМОНТОВА"

ЧИТАЮЧИ

ВІРША М. Ю. ЛЕРМОНТОВА

Доля

Лермонтова схожа на легенду. Всі

незвичайно в цієї короткої,

стрімкої, натхненної й

блискучого життя. Вдивимося в портрети

Лермонтова, у це неусмішливе, спалене

внутрішньою тривогою особа, у ці величезні,

бездонні очі. У них відбита таємниця

щиросердечного життя, і ми, як не намагаємося, не

можемо проникнути в неї до кінця. І лише

читаючи його добутку, ми можемо довідатися

історію його душі, зрозуміти його як поета й

людини

Раннє

творчість Лермонтова ще не

самостійно. Він захоплювався Пушкіним і

ученически наслідував йому у своїх віршах і

поемах. Незабаром його скорив Байрон, він

закохався в байроновских неприборканих героїв

с їх бурхливими, заколотними страстями, з їх

полум'яною спрагою волі й подвигу

Лермонтов знаходив подібність між собою й

британським поетом, і під враженням

прочитаної біографії Байрона він писав:

“Я молодий;

але киплять на серце звуки,

И Байрона

досягти я б хотів;

У нас одна

душу, ті самі борошна,-

ПРО, якщо б

однаковий була доля!..”

Але разом з

тим, у юному Лермонтові вже просипався

могутній самобутній поет. Багато хто з

юнацьких віршів Лермонтова

вражають глибиною змісту й тією силою, з

яке вдалося йому виразити свої думки й

настрою. Так, наприклад, ще в пансіоні

була задумана й накидана поема “Демон”.

Він усвідомлює, що в нього свій шлях:

“Ні, я не

Байрон, я інший,

Ще

невідомий обранець,

Як він,

гнаний миром мандрівник,

Але тільки з

русскою душею”.

Тривожить

молодого Лермонтова доля батьківщини

Безправ'я й убогість народу, томившегося в

кріпосній неволі, казармен-але - по

ліцейський режим, що насаджувався

самодержавством, зазіхання на будь-яке

прояв незалежної думки, паразитизм

верхівки дворянського суспільства - все це

викликало в Лермонтові почуття жагучого

обурення

Вірші його усе більше переймаються

вільнолюбними настроями, бунтарським

духом. Поет називає себе “іншому волі”

і пише вірш “Скарги турка”, в

якому під Туреччиною мається на увазі

миколаївська Росія:

“...Там рано

життя тяжке буває для людей,

Там за

утіхами несеться докір,

Там стогне

людина від рабства й ланцюгів!..

Друг! Цей

край... моя вітчизна!”

Але особливо

яскраво виразився геній Лермонтова в його

вірші “Смерть поета”.

Убитий Пушкін!

Ця думка палить і мучить поета, змушує його

ясно й різко показати виворіт вищого

суспільства, освітити всі його темні кути

Місія Пушкіна, цього неповторного генія,

повсталого пророка, що покликаний “дієсловом

палити серця людей”, лягла на плечі

Лермонтова. Тепер він повинен виступити як

викривач, як

пророк

Але не

тільки скорбота чується в цьому

вірші. Це викриття, ляпас

світському суспільству

“...Ви,

жадною юрбою варті в трону,

Волі,

Генія й Слави кати!”, -

Так

Лермонтов кидає виклик прихильникам

миколаївської Росії, так починає він свою

відкриту боротьбу проти них. Лермонтов всі

більше тяготиться окружавшим його порожнім,

марнолюбним і брехливим світським суспільством. На

новорічному балі в Шляхетних зборах в

ніч на перше січня 1840 року він зухвало

обійшовся з дочками Миколи I,

нібито не

довідавшись їх під масками. В одному із самих

сильних своїх віршів, написаних

під враженням цієї події, поет з

повною відвертістю виразив владевшие їм

гнівні почуття:

“...Як

часто, пестрою толпою оточений,

Коли

переді мною, начебто б крізь сон,

При шумі

музики й танцю,

При дикому

шепоті затверджених мов

Миготять

образи бездушних людей,

Приличьем

стягнуті маски...

ПРО, як мені

хочеться збентежити веселість їх

И кинути

їм в очі залізний вірш,

Облитий

гіркотою й злістю!”

Лермонтов

викривав не тільки людей “заздрого й

задушливого світла”, але й частина дворянської

інтелігенції, нездатної служити

суспільству. Оцінку їй він дав у своєму

вірші “Думи” - поетичної,

щиросердої й сумної сповіді. У цьому

вірші він засуджує покоління 30-х

років:

“Сумно

я дивлюся на наше поколенье!

Його

прийдешнє - иль порожньо, иль темно,

Меж тим, під

тягарем познанья й сомненья,

В

бездіяльності зостариться воно”

Зустрічаючись

с засланими декабристами, поет бачив, що

багато хто з них відмовилися від подальшої

боротьби й примирилися з дійсністю про

Лермонтов називає відмову від боротьби “пізнім

розумом”. Зі смутком він зауважує, що його

сучасники, засвоївши цей “пізній розум”,

живуть і старяться в бездіяльності, без усякої

мети:

“До добра й

злу ганебно байдужі,

На початку

поприща ми в'янемо без боротьби,

Перед

небезпекою ганебно легкодухі,

И перед

властию - знехтувані раби”

Закінчує

він свій вірш убивчим висновком,

безсторонньою оцінкою життя його

покоління:

“Юрбою

угрюмою й незабаром позабутої

Над миром

ми пройдемо без шуму й сліду,

Не кинувши

століттям ні думки плідної,

Ні генієм

початої праці”

Бачачи своє

покоління в щирому світлі, Лермонтов

визначає своє призначення в суспільстві:

“Проголошувати

я став любові

И правди

чисті ученья...”

Але на ці

ученья світло відповіло пострілом у серце

поета. Куля світського пройдисвіта обірвала

життя Лермонтова на самому підйомі: неповних

двадцять сім років - це трагічно мало

навіть для генія!

Але й за ці

двадцять сім років Лермонтов, подібно

Пушкіну, став “вічним супутником” для

кожного, кому дорога батьківщина, її історія, її

мова, її майбутнє. Як все велике,

шляхетна й прекрасне, поезія

Лермонтова безсмертна

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить