Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

От як їх вели в полон: «...наші підхопили

Random Images

Твір: Шолохов. М.А. - Доля людини - "Аналіз розповіді М. Шолохова «Доля людини»."

"Аналіз розповіді М. Шолохова «Доля людини»."

Аналіз розповіді М. Шолохова «Доля людини».

Розповідь написана в 1956 році під час хрущовської «відлиги». Шолохов був учасником Великої Вітчизняної війни. Там він почув історію життя одного солдата. Вона його дуже торкнула. Шолохов довго виношував у собі ідею написання цієї розповіді. І от в 1956 році він наважився на заборонну послу війни тему. Тема - людина на війні - широко освітлена в літературі, але автор знайшов свій підхід у рішенні цього питання, знайшов нове оригінальне художнє рішення проблеми. Жанр добутку - розповідь, де ведеться епічне оповідання про декілька епізодів з життя героя. Великий матеріал про це життя - від народження до змужніння, - якого вистачило б на роман, письменник умістив у рамки розповіді. Як він домігся цього? У цьому й полягає майстерність Шолохова - письменника.

Цікава композиція добутку. На початку його дається опис першої післявоєнної весни: «Перша післявоєнна весна була на Верхньому Доні надзвичайно дружна й напориста». Потім автор говорить про зустріч із невідомою людиною, що розповідає про свою долю. Основна частина цього добутку - це розповідь у розповіді. Оповідання йде від першої особи. Андрій Соколов вибирає самі головні епізоди свого життя. Він часто перериває свою розповідь, тому що переживає все прожите. Це створює емоційність, переконливість і вірогідність оповіданню. Наприкінці описується розставання зі своїм новим знайомим, що був «чужим, але близькою людиною, що стала,», і автор думає про подальшу долю героїв. Тут розкриваються почуття й емоції самого автора.

Шолохов - майстер створення образів. На весь зріст зримо з'являється людина з важкою долею. З його розповіді ми довідаємося, що він ровесник століття. Андрій був «високим, сутулуватим чоловіком». Портретну характеристику Соколова ми бачимо не відразу. Шолохов дає її деталями. Спочатку він виділяє «більшу, черству руку», потім «ока, немов присипані попелом, наповнені такий неизбывной смертною тугою». Образ Андрія Соколова доповнюється мовною характеристикою. У мові героя часто можна почути професійні слова: «бублик», «дми на всю залозку», «останній перегін», «ішов на першій швидкості», «братуха». Соколів - втілення національного російського характеру, тому його мова образна, близька до народної, розмовної. Андрій використовує прислів'я: «тютюн мочений, що кінь леченый». Він уживає порівняння й приказки: «як кінь із черепахою», «почім фунт лихий коштує». Андрій - проста малограмотна людина, тому в його мові багато неправильних слів і виражень. Характер Соколова розкривається поступово. До війни він був гарним сім'янином. «Працював я ці десять років і день і ніч. Заробляв добре, і жили ми не гірше людей. І діти радували...». «Перед війною поставили домишко.» Під час війни він поводиться як справжній чоловік. Терпіти не міг Андрій «отаких слинявих», які «сопли по папері розмазували». «На те ти й чоловік, на те ти й солдат, щоб усе витерпіти, усе винести, якщо до цього нестаток покликав.» Соколов був простим солдатом, виконував свій борг, був як на роботі. Потім потрапив він у полон і довідався й справжнє солдатське братерство, і фашизм. От як їх вели в полон: «...наші підхопили мене на лету, заштовхали в середину й з півгодини вели під руки». Письменник показує жахи фашизму. Німці загнали полонених у церкву з розбитим куполом на голу підлогу. Потім Андрій бачить полоненого доктора, що проявляє справжній гуманізм стосовно інших товаришів на нещастя. «Він і в полоні, і в сутінках свою велику справу робив». Тут же Соколову довелося зробити своє перше вбивство. Андрій убив полоненого солдата, що хотів видати німцям свого взводного. «Перший раз у житті вбив, і те свого.» кульмінацією розповіді є епізод з Мюллером. Мюллер - комендант табору, «невисокого росту, щільний, білявий і сам весь якийсь білий». «По-російському говорив як ми з тобою». «А матерщинничать був майстер жахливий». Дії Мюллера - втілення фашизму. Він щодня в шкіряній рукавичці зі свинцевою прокладкою виходив перед полоненими й бив кожного другого в ніс. Це була «профілактика від грипу». Андрія Соколова викликали до Мюллеру по доносі «якогось негідника», і Андрій приготувався до «розпилу». Але й отут наш герой не вдарив у бруд особою. Він захотів показати, «що хоча й з голоду падає, але давитися ихней подачкою не збирається, що в нього є своє, російське достоїнство й гордість і що в худобину вони його не перетворили». І Мюллер, хоча й був щирим фашистом, заповажав Андрія й навіть нагородив за сміливість. Таким чином, Соколов урятував собі життя. Після він збігає з полону. Отут його підстерігає новий удар. Андрій довідався, що його дружина й дочки загинули. Але Соколова чекає й радісну звістку - його син стала командиром. Андрій готується до зустрічі з Анатолієм, але цьому не призначено збутися, тому що в День Перемоги Толика вбиває снайпер. Будь-яка людина після таких подій зламалася б, але Андрія Соколова не озлобила його трагичная доля. Після війни він усиновив хлопчика Ванюшку, і в нього з'явився сенс життя - піклуватися про сиротке, виховувати хлопчика.

Образ Ванюшки в розповіді з'являється разом з образом Андрія Соколова. Портретну характеристику автор дає не відразу. Шолохов виділяє окремі деталі в портреті Ванюшки - хлопчика років п'яти-шести. Спочатку він виділяє «рожеве холодне рученя», а потім «ока, світлі, як небушко». Портрет Ванюшки побудований на різкому прийомі контрасту. Він протиставляється портрету Андрія Соколова.

У расказе ми бачимо ще один дуже яскравий образ - образ Ирины. Виховувалася вона в дитячому будинку. Ирина був «смирний, веселий, догідлива й розумник». Андрій дуже добре про неї озивається: «Гарна попалася мені дівка!»

У розповіді поступово вимальовується образ автора. Ми бачимо, що він любить життя, природу, весну. Йому було добре на природі. Автор був учасником війни. Він дуже уважний до людей. Переживає автор нітрохи не менше Андрія, «з важким смутком» дивився він на людей, що йдуть. Наприкінці розповіді по щоці його біжить «пекуча й скуповуючи чоловіча сльоза».

Протягом усього розповіді автор намагається показати щиросердечну красу людини-трудівника, якого не зламають ніякі трагедії.

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить