Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Багато віршів, написані в цей період, містять прямий заклик

Random Images

Твір: Некрасов. Н.А. - Різне - "«Останні пісні» - заповіт Н. А. Некрасова нащадкам"

"«Останні пісні» - заповіт Н. А. Некрасова нащадкам"

«ОСТАННІ ПІСНІ» - ЗАПОВІТ Н. А. НЕКРАСОВА НАЩАДКАМ

Якщо в душі твоєї ясні Типи добра й любові, У світі всі теми прекрасні... Н. А. Некрасов Поезія Некрасова - це цивільний подвиг в ім'я вітчизни. Він жив ідеями народного щастя, наближаючи бажаний час. Але, будучи реалістом, розумів свої обмежені можливості в нелегкій і нерівній боротьбі. Своєю творчістю Н. А. Некрасов здобула славу народного поета, тому що не тільки писав про народ, але, говорячи словами М. Цветаевой, він «говорив народом». У некрасовской ліриці ми чуємо нескладну мову його улюблених героїв, трохи пізніше автор відійшов від цього прийому, але залишив у лірику сам тон народної мови, її наспівність, естетику й самобутність. Розкішні ви, хліби заповідні Рідних нив, - Цвітуть, ростуть колосся наливні, А я ледве живе! Ах, дивно так я створений небесами, Такий моя доля, Що хліб полів, оброблений рабами, Нейдет мені взапас! Особливою пронизливою ніжністю, любов'ю до народу й власним безсиллям що-небудь змінити наповнені передсмертні вірші, написані дуже хворою людиною, але не про себе вболіває поет. Він відвертий із собою й читачем, намагається «відзвітуватися» за все зроблене, «стратиться», що мало встиг, але це його самооцінка, ми ж дивуємося спадщині, залишеному після його кончини. Здається, неможливо таке «тягти»: творчість найвищої проби й популярнейший літературний журнал, залишений «у спадщину Пушкіним». Прощальні вірші Некрасова - це таємна розмова поета з народом, мудре напуття що залишається. Вам, мій дарунок що цінував і любили. Вам, до мене участье заявившим У чорний рік, простягнений треба мною, Присвячую працю останній мій! Може бути, ці вірші здадуться комусь простими, навіть наївними, але вчитайтеся в їхній зміст - вони повняться великим почуттям добра. Ідучи, поет намагається захистити знедолених, призиваючи їх на священну боротьбу за справедливість. «...Ви у своїй землі благословенної Парії - не знає вас народ... І звучить безцільно ваша ліра... На любов, на уваженье миру Не здобувала права - породжені.!..» Камінь у серце російське кидаючи, Так про нас весь Захід говорить. Заступися, країна моя рідна! Дай відсіч»... Але батьківщина мовчить... Некрасов прекрасно бачив «бездіяльність народу», завжди так було, так буде після нього. Але поет не переставав призивати чесних, відважних і добрих бійців під свої прапори, заповідаючи їм священну боротьбу за волю й щастя народу. Микола Олексійович учив молодих не розтрачувати життя - великий дарунок, ниспосланный понад, а вживати її в загальне благо. Тільки тоді можна вважати, що прожив не зрячи. Що сидиш ти сложа руки? Ти закінчив курс науки, Любиш російський край, Дотепно, цікаво Говориш ти, мислиш чесно... Що ж? Починай!.. І чується гіркота перед власним безсиллям, недугою, що заважає продовжувати почата справа. Багато віршів, написані в цей період, містять прямий заклик завершити «справа батьків», не зупинятися на досягнутому. Де ж ви, умілі, з бадьорими особами, Де ж ви, з повними жита кошницами? Праця засевающих робко, крупицями, Руште вперед! Сіяйте розумне, добре, вічне, Сіяйте! Спасибі вам скаже серцеве Російський народ... Поет прекрасно розуміє, яку пам'ять повинен залишити про себе. Тверезо мисляча людина, журналіст, громадянин, вона розумів, що народ запам'ятовує тільки тих, хто, забувши про сиюминутной вигоду, своєї користі, буде трудитися на загальне благо, не сподіваючись на допомогу навколишніх, готуючись до самітності, труднощам, але в остаточному підсумку заслужить за свої праці добре слово й пам'ять народну. Я примирився з долею неминучої, Немає ні полювання, ні сили терпіти Нестерпне борошно кромішню! Жадібно бажаю скоріше вмерти. Вам же - не праздно, друзі шляхетні, Жити й у таку могилу зійти, Щоб широкі постоли народні До неї протоптали шляхи... Дуже часто, майже в кожному вірші звучить мотив смерті, швидкої кончини. Це не спосіб викликати до себе жалість, але відбиття реального життя. Поет важко болів, важко й болісно вмирав, але й у таких обставинах він не мовчав, продовжував писати, наставляючи що залишаються. І з жахом раптом прозрівши, що нічого не міняється в цьому світі, лише схо-у могилу люди, переміняючись новими поколіннями, що починають своє життя як із чистого аркуша. Дні йдуть... всі так само повітря душен, Старезний мир - на фатальному шляху-людин - до жаху бездушний. Слабкому спасенья не знайти! Цо... мовчи, у гніві справедливому! Ні людей, ні століття не кляни: Волю давши ліричним поривам, Спливеш слізьми в наші дні... До болю знайома ситуація; дивуєшся актуальності поезії Н. А. Некрасова, його геніальному й гіркому передбаченню в «період останніх пісень», як, втім, і в інших його добутках. Він лише підтверджує «аксіому», що геній - завжди пророк.
Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить