Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Про те, наскільки він уражений, свідчать його внутрішні

Random Images

Твір: Лермонтов. М.Ю. - Герой нашого часу - "Сцена захоплення козака-убивці в романі М. Ю. Лермонтова «Герой нашого часу». (Аналіз епізоду із глави «Фаталіст»)."

"Сцена захоплення козака-убивці в романі М. Ю. Лермонтова «Герой нашого часу». (Аналіз епізоду із глави «Фаталіст»)."

Сцена захоплення козака-убивці в романі М. Ю. Лермонтова «Герой нашого часу». (Аналіз епізоду із глави «Фаталіст»).

«Я його візьму живого».

«Сумно я дивлюся на наше поколенье...» Лермонтов М. Ю., «Дума».

Повість «Фаталіст» є заключною главою в романі М. Ю. Лермонтова «Герой нашого часу». Якщо хронологічно вибудувати оповідання про життя Печорина, то ця глава повинна бути передостанньої. Але автор спеціально поміщає неї в кінець добутку, нею підводить підсумки й одночасно розкриває причини неможливості щастя для Печорина і його сучасників. Кульмінацією в цій повісті є епізод захоплення з.

Глава починається з розповіді про парі Печорина й Вулича. У цій суперечці Вулич доводить існування приречення понад. Він стріляє в себе із зарядженого пістолета, але в результаті осічки він залишається в живі. Що це: гра случаючи або доля? Печорин упевнений, що доля. Саме ця його впевненість сприяє появі відчуття, що ця подія не кінець, а тільки початок основних, швидше за все, трагічних подій у житті.

У філософській суперечці між ними визначилися їхні життєві позиції: Вулич, як людина, пов'язаний зі Сходом, вірить у приречення, а Печорин виступає в ролі людини-носія практичного мислення: «... якщо точно є приречення, те навіщо ж нам дана воля, розум? чому ми повинні звітувати в наших учинках?...». Печорин, всі подвергающий сумніву, не погоджується з Вуличем, йому недостатньо доказів, наведених офіцером, він повинен перевірити себе сам і випробувати свою долю. Парадоксально, але саме він пророкує близьку смерть Вуличу, ґрунтуючись лише на тім, що «на особі людини, що повинен умерти через кілька годин, є якийсь страшний відбиток неминучості долі».

Однак суперечка схвилювала Печорина, він по дорозі додому міркує про цьому, але доля підготувала йому безсонну ніч. Описуючи що відбувається, герой відзначить: «...видно, було написано на небесах, що в цю ніч я не высплюсь».

Так починається епізод: у його будинку з'являються офіцери, які приносять йому звістку, що шокує, - Вулич убитий. Що за страшне приречення? Перебуваючи в замішанні, адже він передбачав цю смерть, Печорин відправляється до хати, у якій замкнувся козак-убивця Вулича. Про те, наскільки він уражений, свідчать його внутрішні міркування, уривчастість його фраз і думок. Підходячи до хаті, він бачить «страшну метушню». Лермонтов психологічно точно передає його стан, інших жителів станиці й офіцерів, що розгарячилися. Достаток дієслів (вискакував, випереджав, бігло, виють, голосять) відбиває сум'яття й жах всіх цих людей, що довідалися про трагічну смерть Вулича. Вони настільки налякані, що не можуть взяти себе в руки, сум'яття не дозволяє їм що-небудь почати. А Печорин уже спокійний. Його гострий розум помічає й нерішучих козаків, і розпач жінок, і божевілля в очах баби-матері запершегося вбивці. Усі усвідомлюють необхідність «на що-небудь зважитися», але ніхто не наважується на захоплення божевільного козака. Не допомагають ні угоди, ні погрози на його адресу. Адже вбивця розуміє безвихідність свого положення. Йому, що вже совершили настільки тяжкий злочин, що перебуває у вкрай збудженому стані, втрачати нема чого. Печорин, що заглянув у вікно, відразу відзначив і блідість козака, і жах його побачивши крові, і страшно обертові очі, і жести його, коли він хапався за голову. Він нагадував божевільної людини. Він готовий умерти, але, напевно, не здасться добровільно, а, швидше за все, буде отстреливаться, якщо його спробують схопити. Розуміють це й офіцери, тому пропонують застрелити злочинця. У цей момент Печорин зважується на розпачливий учинок, що вразив його самого:

Він хоче, подібно Вуличу, випробувати долю. Ця ідея, що здається дивної й непоясненої, насправді дуже логічна. Вона і їсти можливість випробувати долю й довідатися, є чи приречення понад. Події попереднього вечора, божевільний убивця, нерішучість офіцерів - все це змушує Печорина прийняти дуже ризиковане рішення, тобто спробувати поодинці й без зброї схопити збройну людину, хоч і загнаного в кут, але дуже небезпечного. Не чи самогубство це? Однак герой іде на цей крок. Він кидає виклик своїй долі, його внутрішнє міркування, хвилювання «не заважають рішучості характеру», створюється навіть відчуття, що він випробовує захват, прийнявши небезпечне рішення. «Серце моє сильно билося», - пише Печорин. Він захоплює козака, і при цьому залишається в живі. Що це:

Неймовірне везіння або доля? Що врятувало героя від кулі, що пролетіла над самим його вухом? Що перешкодило козакові взяти в руки шашку, що лежала біля нього? Напевно, удача, а може бути - доля.

Так чи інакше, але вбивця схоплений, а Печорин вижив. Його поздоровляли всі офіцери, а він, вернувшись у міцність і розповівши про це Максимові Максимычу, знову замислюється про приречення. Та і як не зробитися фаталістом після всього случившегося?! Однак Печорин не тільки не переконується в існуванні приречення, а, навпаки, приходить до думки, що людина «завжди смелее йде вперед, коли не знає, що його очікує».

Цей епізод, як і вся повість «Фаталіст» - щоденник Печорина, його сповідь, його міркування пр самому себе й свої вчинки. Аналізуючи свої дії в сцені захоплення козака-убивці, Печорин приходить до того ж висновку, що й Лермонтов у своєму вірші «Дума»: їхнього покоління - це «жалюгідні нащадки, що скитаются по землі без переконань і гордості, без насолоди й страху». Їм залишається витрачати своє життя на розваги, пияцтво, це життя без змісту й високих ідей. І те, як безцільно ризикують життями такі утворені, мислячі люди, як Вулич і Печорин, намагаючись довести помилкові істини, ще раз підтверджує їх «незатребуваність суспільством». Це «зайві люди», у цьому їхня трагедія, а епізод, де Печорин грає зі смертю, доводить це.

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить