Твір: Єсенін. С.А. - Різне - " ТЕМА БАТЬКІВЩИНИ В ПОЕЗІЇ ЄСЕНІНА"
" ТЕМА БАТЬКІВЩИНИ В ПОЕЗІЇ ЄСЕНІНА"
ТЕМА БАТЬКІВЩИНИ В ПОЕЗІЇ ЄСЕНІНА
Ніяка батьківщина інша
Не увіллє мені в груди мою
теплінь
С. Єсенін. За що можна любити Батьківщину? Звичайно, це тема особлива:
кожний адже любить Вітчизну своєю неповторною любов'ю. За що
любив рідну землю такої гранично російський поет, як Єсенін?
Мені здається, що насамперед за те, що оточувало його: поля,
села, лісу, селян, а потім і місто, літературу, друзів,
навіть шинки - словом, за все те, що входить у плоть і кров,
стає частиною буття. Дуже точно про це сказав Пушкін:
"Звичка понад нас дана, заміна счастию вона". Почуваючи, що
значить втратити Батьківщину, Сергій Олександрович добре передав
настрій російських емігрантів, яким, як і героїні поеми
"Ганна Снегина", так часто снилися огорожа, хвіртка, береза й
ялина
Але ніколи не мала б такої магічної сили лірика поета
про рідну землю, якби він за цією "малою" батьківщиною не бачив
"великий". Звичайно, він сприймав Батьківщину й глибше, і ширше. Не
раз він пишався міццю своєї країни, її неосяжністю. "Я буду
оспівувати всією істотою в поеті шосту частину землі з названь-
їм коротким "Русь",- пише він у вірші "Русь радянська".
Він щасливий тим, що син великого народу, великої революцион-
ний епохи, що намагається зрозуміти й прийняти. Недарма наприкінці
життя в "Листі до жінки" він викликує:
Тепер у радянській стороні
Я самий лютий попутник
Сергій Єсенін до болю любив все рідне. Так хіба не видно
це по його добутках! Буває, пишеш твір і ніяк не
знайдеш цитати. А тут інша "лихо": не знаєш, яку выб-
рать! Це, вірно, тому, що чи ледве не в кожному своєму произ-
веденні поет так чи інакше говорить про Батьківщину. В "Стансах" він
сам пояснює особливість своєї творчості: "Але найбільше
любов до рідного краю мене млоїла, мучила й палила".
Тому так важко, просто часом неможливо відокремити цю
тему від інших: адже почуття до Батьківщини переплітаються в Єсеніна
с почуттями до жінки, природі, життю. Згадаємо одне із кращих
віршів його про любов у збірнику "Перські мотиви":
Шаганэ, ти моя, Шаганэ!
Тому, що з півночі, чи що
Я готовий розповісти тобі поле,
Про хвилясте жито при луні
Любов до жінки розкривається через любов до рідного зем-
ле! Напевно, тема мого твору годиться для великого літі-
ратурного дослідження. Мені ж залишається сказати про самому, самому
головному, як я його розумію
Батьківщина - це насамперед її природа, так міг би сказати
Єсенін. Але природа в нього нерозривно пов'язана із селом, тому що
тільки сільський житель здатний так неї одухотворити. Взагалі ж
у жодного поета не зустрічав я такий разючої спосіб-
ности одушевляти природу. Улюблений образ - берізка - стає в
його берізкою-дівчиною із зеленим поділом, з яким грає ве-
тер. Клен на одній нозі; осики, що дивляться в рожеву водь; го-
рящая своїми плодами горобина; жито з лебединою шиєю й десятки
інших, не менш дивних метафор і образів становлять як
би особливий мир - мир живої й думаючої природи, у якому всю
життя жив поет, і який він гостинно розгорнув для нас
У місті все було по-іншому. Тому, напевно, так радо-
вали Сергія Олександровича поїздки в рідне село, що він возв-
ращался у свій заповітний мир, у місце, з яким зв'язані кращі
роки життя. Він ніколи не втрачав зв'язок з рідним краєм, часто
бував там і, по спогадах його сестер, "щораз приїжджаючи
у Константиново, був по-справжньому щасливий, що... знову в
рідному краї, любов до якого проніс через все життя".
Йому доріг рідний край, нехай бедный і жебрак. Але, звичайно,
він не може не вболівати про відсталість і дикість, що існують
на Русі. У творчості Єсеніна як би відбувається боротьба двох
почуттів: розуміння необхідності й неминучості змін і біль
за те, що йде в минуле те, що дуже йому дорого. На початку
20-х років перемагає друге почуття. У вірші "Я
останній поет села..." він пише: "Не живі, чужі долоні,
цим пісням при вас не жити!" Він горює, що "сталеві кінноти
перемогла живих коней". Цей біль отболела, видимо, тільки після
відвідування закордону, тому що поет викликує: "Польова Росія! До-
вільно волочитися сохою по полях!"
Не один рік "залізний гість", "кам'яні руки шосе", сда-
що вили "за шию села", і інші поетичні образи терзали
поета. Можливо, це була одна із причин посилення пристрасті
до вина, розгулу. Відкриємо цю темну сторінку життя поета, виття-
дем в "Русь шинкарську". Це страшний мир людей, що пропалюють
життя. З ними поет провів багато років. Але він завжди почував
своя величезна розумова й моральна перевага над
цими покидьками й мерзотниками. У той же час вони-частина Росії
Не дивно, що для любові до Батьківщини Єсенін знаходить соот-
ветствующее порівняння: "Любив він батьківщину й землю, як любить пь-
яница шинок". Часом поет говорить, що він такий же, як вони,
такий пропащий. Але, отямившись, высвечивает цих людей наск-
возь. Він знає, що "таких не підім'яти, не розсіяти, бесшабаш-
ность їм гнилизною дана". Але це теж Батьківщина. Недарма Єсенін за-
канчивает цей вірш: "Снову п'ють тут, б'ються й пла-
чут..." гіркотою:
Ти, Рассея моя... Рас...сіючи...
Азіатська сторона!
1925 рік, рік воскресіння й смерті поета. Він усе більше
вірив у майбутнє країни:
Мені тепер по душі інше...
І в сухотному світлі місяця
Через кам'яне й сталеве
Бачу міць я рідної сторони
Це дуже плідний у творчому плані рік. Але освобо-
диться від туги, від передчуття смерті не вдається. Так,
пристрасть до вина, важка хвороба, нерозуміння - все це й інше
привели до трагічного кінця. Але для нас поет залишається живим,
завжди його творчість вливає нам "у груди теплінь", учить
по-новому бачити рідне й любити його. І недарма ніякі запре-
ти й гоніння на творчість Єсеніна в темні сталінські часи
не могли змусити забути його, тому що в його "очах прозрінь
чудове світло".
Коли я думаю про цю людину, пригадуються рядки
Н. А.Некрасова: " Природа-Мати! Коли б таких людей ти іноді не
посилала миру..." Тоді б стихла ліричність і поетичність -
світлі джерела людської душі