Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Ще велика влада Кабанихи й Дикого над навколишніми. "Але дивовижне

Random Images

Твір: Островський А. Н. - Гроза - " ІДЕЯ ПРИРЕЧЕНОСТІ "ТЕМНОГО ЦАРСТВА" У ДРАМІ "ГРОЗА""

" ІДЕЯ ПРИРЕЧЕНОСТІ "ТЕМНОГО ЦАРСТВА" У ДРАМІ "ГРОЗА""

ІДЕЯ ПРИРЕЧЕНОСТІ "ТЕМНОГО ЦАРСТВА" У ДРАМІ "ГРОЗА"

Де ти, гроза - символ волі?

А. С. Пушкін

Драма Островського "Гроза" - самий значний добуток відомого драматурга. Вона була написана в 1860 році в період суспільного підйому, коли тріскотіли підвалини кріпосництва, і в задушливій атмосфері дійсності збиралася гроза. П'єса Островського переносить нас у купецьке середовище, де домостроївські порядки підтримувалися найбільше завзято. Жителі провінційного міста живуть замкнутим і далекої суспільним інтересам життям, у невіданні того, що діється у світі, у неуцтві й байдужості. Коло їхніх інтересів обмежений рамками домашніх турбот. За зовнішнім спокоєм життя криються похмурі думки, темний побут самодурів, що не визнають людське достоїнство. Представниками "темного царства" є Дикої й Кабаниха. Перший - закінчений тип купця-самодура, сенс життя якого полягає в тім, щоб будь-якими засобами сколотити капітал. Островський показав з життя. Владна й сувора Кабаниха - ще більш лиховісна й похмура представниця домострою. Вона строго дотримує всіх звичаїв і порядки патріархальної старовини, поедом "їсть"

домашніх, розводить святенництво, обдаровуючи жебраків, не терпить ні в кому прояви особистої волі. Островський малює Кабаниху як переконану захисницю підвалин "темного царства". Але навіть у своїй родині, де все безропотно їй підкоряються, вона бачить пробудження чогось нового, далекого й ненависного їй. І Кабаниха гірко ремствує, почуваючи, як життя руйнує звичні для неї відносини: " Нічого-Те не знають, ніякого порядку. Попрощатися-Те шляхом не вміють. Так-Т от старовин-те й виводиться. Що буде, як старі перемруть, як буде світло стояти, уже й не знаю. Ну, так уже те добре, що не побачу нічого". Під цієї смиреной скаргою Кабанихи - людиноненависництво, нерозлучне з релігійним святенництвом. Розвиток дії в "Грозі" поступово оголює конфлікт драми. Ще велика влада Кабанихи й Дикого над навколишніми. "Але дивовижна справа, - пише Добролюбов у статті "Промінь світла в темному царстві", - самодури російського життя починають, однак же, відчувати якесь невдоволення й страх, самі не знаючи перед чим і чому.., виросло інше життя, з іншими початками, і хоча далеко вона, ще й не видна гарненько, але вже дає себе передчувати й посилає негарні бачення темній сваволі самодурів". Таке "темне царство" - втілення всього будуючи життя царської Росії: безправ'я народу, сваволі, гноблення людського достоїнства. У цей мир Диких і Кабаних попадає Катерина - натура поетична, мрійлива, волелюбна. Мир її почуттів і настроїв сформувався в рідному домі, де вона була оточена турботою й пещенням матері. В атмосфері святенництва й настирливості, дріб'язкової опіки конфлікт між "темним царством" і щиросердечним миром Катерины зріє поступово. Катерина терпить лише до пори. "А вуж коли мені дуже тут обридне, так не удержати мене ніякою силою. У вікно викинуся, у Волгу кинуся, не хочу тут жити, так не стану, хоч ти мене ріж!" - говорить вона. Не знайшовши відзвуку в серце недалекого й забитого чоловіка, її почуття звертаються до людини, несхожому на всіх навколишнім. Любов до Бориса спалахнула із силою, властивій такій вразливій натурі, як Катерина, вона стала сенсом життя героїні. Катерина вступає в конфлікт не тільки з навколишнім середовищем, але й самої собою. У цьому трагізм положення героїні. Якби сценою покаяння завершувалася драма, у ній була б показана непереможність "темного царства". Але драма завершується моральною перемогою Катерины й над силами, що сковували її волю, і над темними представниками, що сковували її волю й розум. Катерина зважується на самогубство. Самогубство героїні - це протест нікчемного життя, темним силам царства домострою. Якщо жінка, сама безправна істота, так ще в темному, відсталому середовищі купецтва, не може більше миритися із гнітом "самодурної сили", виходить, серед знедолених, забитих людей зріє збурювання, що повинне спонукати народ до рішучої боротьби. Для свого часу, коли Росія пережила період величезного суспільного підйому перед селянською реформою, драма "Гроза" мала важливе значення. Образ Катерины належить до кращих образів жінок не тільки у творчості Островського, але й у всій росіянці й світовій художній літературі

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить