Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Я думаю, що насамперед Горький хотів цим сказати, що літературне

Random Images

Твір: Горький. М. - Різне - "СЛОВО В РАННІХ ДОБУТКАХ М. ГОРЬКОГО"

"СЛОВО В РАННІХ ДОБУТКАХ М. ГОРЬКОГО"

СЛОВО В РАННІХ ДОБУТКАХ М. ГОРЬКОГО

А, і ти іноді страждаєш, що думка не пішла в слова. Це шляхетне страждання, мій друг, і дається лише вибраним.

Ф. М. Достоєвський. «Підліток»

Любов Горького до слова добре відома. Гіркий призивав молодих літераторів «чути й бачити мова», глибоко продумувати свої добутки, для того щоб уникати «мотлоху квапливих і непродуманих слів». Звичайно, говорячи про слово, Горький мав на увазі не тільки самі слова, але також словосполучення, пропозиції й взагалі мова.

Як можна зрозуміти Горького «чути й бачити мова»? Спробуємо відповісти на це питання, аналізуючи ранні розповіді письменника.

Я думаю, що насамперед Горький хотів цим сказати, що літературний твір повинне опиратися на мову народу. Сам Горький у своїх добутках дуже широко користується оборотами й вираженнями народної мови. Створюючи образ того або іншого героя, Горький велика увага приділяє тому, як цей герой повинен говорити, і тому в його добутках мова старого цигана Макара Чудры відрізняється від мови молодого татарина в розповіді «Хан і його син» або від мови ув'язнених у розповіді «Зазублина».

Так, наприклад, Макар Чудра за циганською традицією перебиває свою розповідь звертанням до співрозмовника, називаючи його соколом: « - Эге! Було, сокіл...», « - Геть він який був, сокіл!..», « - От вона яка була Радда, сокіл!..», « Так-Те, сокіл!..»

В обігу «сокіл» ми бачимо образ, близький циганського духу, образ вільного й сміливого птаха. Чудра вільно переробляє деякі географічні назви тих місць, по яких кочували цигани: «Галичина» - замість Галичина, «Славонія» - замість Словаччина. У його розповіді часто повторюється слово «степ», тому що степ був основним місцем життя циган: «Плаче дівчина, проводжаючи добра молодця! Добрий молодець кличе дівчину в степ...», «Ніч світла, місяць сріблом весь степ залила...», «На весь степ гаркнув Лойко...» і ін.

У розповіді «Хан і його син» молодий татарин, ханський син Амалла, за східною традицією, показуючи повагу до батька, звертається: «Володар батько...»

Мусульманська віра хана і його сина виражається в тім, що вони увесь час звертаються до Аллаха. «І мені таке ж тверде серце дай, про Аллах!» Але у висловлень Горького про необхідність «чути й бачити мова» є й інша сторона. Літератор повинен так писати, щоб, читаючи або слухаючи його, можна було як би чути звуки реального миру, бачити реальні образи навколишньої дійсності. Саме в цьому й полягає для Горького майстерність письменника. Така об'ємистість мови досягається її образністю й точністю визначень.

Розповідь «Макар Чудра» повний образних порівнянь, точно передавальні картини миру, почуття й настрої людей: «Посмішка - це ціле сонце», «Лойко коштує у вогні багаття, як у крові», «Сказала, точно в нас кинула», «Захитався, як зламане дерево...»

Точні визначення Горького дійсно дозволяють побачити живий образ. Описуючи Нонку, Горький говорить, що на її особі завмерла «гордовитість цариці», і ми відразу бачимо неприступну циганську красуню. Коли ми читаємо, що очі Лойко «темніше... дивляться», ми відразу розуміємо, що відбувається в душі героя. Особливий інтерес представляє використання Горьким дієслів зі значенням дії стосовно неживих предметів. Гіркий як би одушевляє їх і тим самим зображує природу живий, що перебуває в русі.

Особливо чітко це проявляється в його романтичних розповідях. Розповідь «Макар Чудра» починається з опису природи.

Ми бачимо й чуємо, як «осіння імла ночі здригається й, лякливо відсуваючись, відкриває безмежний степ», «темрява степу мертво мовчить», «море шепотиться з берегом, і вітер носить його шепіт по степу».

В «Бабі Изергиль» як живий описаний темний і страшний ліс, через який повинні були йти люди: «там стояли велетні-дерева, щільно обійнявши один одного могутніми галузями, опустивши вузлуваті коріння глибоко в іл болота...», «коли вітер бив по вершинах дерев, ліс глухо гудів, точно загрожував і співав похоронну пісню, а коли гримнула гроза, дерева глухо й грізно зашептали...»

У розповіді «Челкаш»: «Печеня сонце дивиться в зелене море», «суду глибоко зітхають», «хвилі б'ються й нарікають».

Наведені приклади показують, як можна «чути мова». Розповіді Горького наповнені звуками. І якщо в розповіді «Макар Чудра» ми чуємо «мертво, що мовчала темряву, степу», те в розповіді «Челкаш», навпроти, із самого початку на нас обрушується лавина найрізноманітніших звуків. Весь вступ до розповіді присвячено звукам, шуму. Звуки, видавані предметами, звуки людської мови як би починають панувати над людьми. «Створене ними, - пише Горький, - поневолило й знеособило їх».

Звуки природи, що одержали своєрідне втілення в мові письменника, нагадують про ще один чорта ранніх творів Горького - їхньої музикальності. Музика як би є тлом для розвитку оповідання. Музика супроводжує всю розповідь «Макар Чудра» про долю Лойко й Радды.

Перед тим як баба Изергиль починає розповідати свої легенди, ми чуємо мелодійні пісні. «Хтось грав на скрипці... дівчина співала м'яким контральто...» Як тільки баба закінчила свою розповідь про Ларре, знову зазвучала музика. Цікаво, як Горький описує цю музику, він змушує не тільки почути, але й побачити неї, досягаючи за допомогою слів ефекту звучання.

«Кожний голос жінок звучав зовсім окремо, всі вони здавалися різнобарвними струмками й, точно скачуючись звідкись зверху по уступах, стрибаючи й дзенькаючи, уливаючись у густу хвилю чоловічих голосів, що плавно лилася догори, тонули в ній, виривалися з її, заглушали її й знову один за іншим здіймалися, чисті й сильні, високо нагору». Гіркий уважає, що музика має навіть більшу виразність, чим слово, і іноді, малюючи образ героя, як би віддає перевагу музиці.

«Про неї, цієї Радде, словами й не скажеш нічого. Може бути, її красу можна б на скрипці зіграти, та й то тому, хто цю скрипку як свою душу знає».

Краса Радды - це прекрасна музика, але зовсім іншу пісню ми чуємо в розповіді «Двадцять шість і одна», цей протяжливий спів, « жалібно-ласкавий мотив якого завжди полегшує вага на душі співаючого», «і в будь-який момент може згаснути й стихнути під важкою стелею підвалу», «але коли неї підхоплює кілька голосів, вона здатна розсунути сірі стіни в'язниці», «вона б'ється об камені, стогне, плаче й пожвавлює серце, тихо лоскотливим болем, роз'ятрює в ньому старі рани й будить тугу».

Незвичайним є побудова деяких розповідей. Це ставиться в першу чергу до початку розповіді «Макар Чудра». Початок розповіді побудований у формі діалогу, але в цьому діалозі чується голос однієї людини, і тільки з реплік цього одного мовця ми догадуємося про реакцію й можливо відповідних репліках його співрозмовника.

« - Учитися й учити, говориш ти?» - запитує Макар Чудра автора у відповідь на якусь його репліку, про яку ми можемо тільки догадуватися. Таку форму діалогу я не зустрічала в інших письменників. І ці своєрідні форми фраз привертають увагу.

Але не всі обороти мови, обрані Горьким, здаються мені такими ж цікавими й удалими. У тій же розповіді «Макар Чудра» мене вразило достаток метафор і порівнянь, але далеко не всі вони є знахідкою автора. Деякі з них банальні й затерті, наприклад: «шабля блискає, як блискавка», «скакав так, що земля тремтів», «пил здійнялася хмарою», «мудрий, як старий», «гойдається, як ковила під вітром».

Такі порівняння зустрічаються часто, і не тільки в художніх творах, але й у звичайній розмовній мові.

Не зовсім удале словосполучення «аквамаринова» вода моря, у розповіді «На солі», тому що аквамарин і є колір морської води (аква - вода, марина - морська).

Здається нав'язливим вираження «вирвати із грудей серце», що ми зустрічаємо й в «Макарі Чудре», і в «Бабі Изергиль», і в «Матері».

Дивують деякі повтори як форми, так і змісту, тобто майже однакові фрагменти в текстах різних добутків.

Так, початок розповіді «На солі», дуже нагадує початок розповіді «Омелян Пиляй»:

«Рибалка... сплюнув убік, подивився в блакитну далечінь моря й меланхолійно замуркотав у бороду собі якусь пісню» («На солі»).

«Омелян Пиляй... зітхнув, сплюнув і, повернувшись на спину, посвистуючи, став дивитися на безхмарне, що дихало спекою небо» («Емильян Пиляй»).

Правда, можна припустити, що це - особливий художній прийом, яким Горький зв'язує в єдине ціле дві розповіді, близьких по змісту (обидві розповіді написані в одному році).

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить