Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Тепер же це неживе тіло, ретельно приховуване

Random Images

Твір: Бунін. И.А. - Різне - "Предметна деталізація й символіка в розповіді И. А. Буніна «Пан із Сан-Франциско»"

"Предметна деталізація й символіка в розповіді И. А. Буніна «Пан із Сан-Франциско»"

ПРЕДМЕТНА ДЕТАЛІЗАЦІЯ Й СИМВОЛІКА В РОЗПОВІДІ И. А. БУНІНА «ПАН ІЗ САН-ФРАНЦИСКО»

...Це дуже ново, дуже свіжо й дуже добре, тільки занадто компактно, начебто згущеного бульйону. А. П. Чехов Майстерність і ліризм творів Івана Олексійовича Буніна мають кілька складових. Його прозу відрізняють лаконізм і трепетне зображення природи, пильна увага до героя й деталізація описуваного предмета або явища. Здається, письменник зайво докладно зупиняється на навколишніх його героїв обстановці, сповільнює плин сюжету, але в цьому-те й полягає його художня особливість, неповторна лірична манера. Почавши творчий шлях з віршування, Бунін пізніше привносить і в прозу конкретність і стислість складу. Ще А. П. Чехов відрізняв цю особливість манери Івана Олексійовича: «...це дуже ново, дуже свіжо й дуже добре, тільки занадто компактно, начебто згущеного бульйону». Стиль Буніна змушує читача гранично уважно й неквапливо знайомитися з добутками автора. Письменник прагне не тільки всебічно й докладно описати предмет зображення, але конкретизувати його особливість, місце в навколишнім оточенні. Часом його деталі самодостатні, можуть існувати автономно, без видимого зв'язку з навколишньої, але це лише гадана незалежність. Для Буніна-Художника не існує незначних дріб'язків, кожна несе необхідну інформацію, складаючись у загальну картину життя. І якщо вже деталь або слово обране художником, то вони несуть максимально можливу інформацію й віддачу. Так, у розповіді «Пан із Сан-Франциско» Бунін зайво докладно описує маршрут планованої подорожі родини пана, розпорядок дня на «Атлантиді». І немає незначних дріб'язків, кожна несе значеннєве навантаження, підкреслюючи іронію письменника над «речовими» інтересами цих «хазяїв життя». Чи не тому так жалюгідно й незабаром закінчується ретельно продумана подорож, що обіцяє спочатку безтурботну радість і задоволення? «Пан із Сан-Франциско сіл у глибоке шкіряне крісло в куті, біля лампи під зеленим ковпаком, надяг пенсне й, смикнувши головою від його комірця, що душив, весь закрився газетним листком...- як раптом рядка спалахнули перед ним скляним блиском, шия його напружилась, очі витріщили, пенсне злетіло з носа... Він рвонувся вперед, хотів ковтнути повітря - і дико захрипів...» Письменник описує смерть цієї людини, не випробовуючи поваги до великого таїнства, а лише констатуючи етапи, із зайвим натуралізмом розкриваючи буденність що відбувається. І дивно, сцена переростає в символічну. От неминучий і страшний кінець кожного, і добре, якщо він відбувається в колі близьких, у стінах рідного будинку, інакше приниження чекають тепер уже неживе тіло. Ніякі гроші, пошана й повага, що супроводжують панові із Сан-Франциско в житті, не допомагають йому після смерті. Невловимо міняється лексика письменника. Тепер пан - це просто старий, що викликає жалість. «Тіло ж мертвого старого із Сан-Франциско верталося додому, у могилу, на береги Нового Світла. Випробувавши багато принижень, багато людської неуважності, з тиждень промандрувавши з одного портового пакгаузу в іншій, воно знову потрапило нарешті на той же самий знаменитий корабель, на якому так ще недавно, з такою пошаною везли його в Старе Світло». Кільцева композиція розповіді лише підкреслює величезну різницю між першою й другою подорожами. Спочатку здається, що пан із Сан-Франциско міцно стоїть на ногах, тримає життя на вуздечку. Тепер же це неживе тіло, ретельно приховуване від щасливих і безтурботних пасажирів, щоб не затьмарити їхня подорож. Письменник тим самим підкреслює ілюзорність щастя й благополуччя в «речовому» світі. Усе минущо, крім стихії океану, що хлюпає хвилі об борт «Атлантиди». Все призрачно й обманчиво в божевільному світі людей, як найнята пара закоханих, давно обридлих один одному. Читаючи розповідь Буніна, поступово розумієш дріб'язковість людських помислів і мріянь перед космосом, вічною природою, які оточують нас, мудро приймаючи всі наші домагання на винятковість. Ми лише піщини у величезному світі, і, коли усвідомлюємо це, можливо, будемо більше щасливі, чим зараз.
Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить