Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Іншим - живим, веселим, життєрадісним. Безперечно

Random Images

Твір: Лермонтов. М.Ю. - Різне - "М. Ю. Лермонтов - поезія життя. Основні мотиви лірики."

"М. Ю. Лермонтов - поезія життя. Основні мотиви лірики."

М. Ю. Лермонтов - поезія життя. Основні мотиви лірики

Лермонтов був людиною суперечливим. Одним він здавався холодним, дратівливим. Іншим - живим, веселим, життєрадісним. Безперечно одне: ні з ким не любив він ділитися своїми переживаннями. Але у своїх віршах він писав про усім, що тривожило його серце, від чого страждала його душу, про свої розчарування, надії й мрії, про сенс життя, про дружбу й любов, про призначення поета й поезії. Тому його лірикові можна вважати поетичною автобіографією, літописом становлення душі, поезією думки. У Лермонтова були великі попередники й сучасники. Немеркнучим кумиром для нього був А. С. Пушкін. Також Лермонтова захопила бунтарська, романтична поезія Байрона й особистість англійського поета, що приймав участь у визвольній боротьбі в себе на батьківщині, в Італії й Греції. У порівнянні з поезією попереднього пушкінського періоду, повної світлих надій, вірша Лермонтова відрізняються іншим емоційним тоном. Важко знайти в російській ліриці добутку більшого трагізму, чим "Дивлюся на майбутність із острахом..." (1838 рік), "И нудно й смутно" (1840 рік), "Подяка" (1840 рік). У вірші "И нудно й смутно" він пише: И нудно й смутно, і комусь руку подати В мінуту щиросердечної негоди... Желанья!.. що користі дарма й вічно бажати? А роки проходять - всі кращі роки! Однієї з головних тем лірики Лермонтова стала тема самітності. Слова з коренем "один" зустрічаються частіше інших у створенні поетичних образів: "біліє вітрило самотньої", "угорі горить одна зірка...". Про себе поет говорить: "Я к самітності звик..." Важко знайти в поезії більше поетичне зображення стану людини, що жадає смерті. Йому хочеться забутися у вічному сні, зберігши при цьому здатність сприймати навколишній світ. Однієї із причин того, що мотиви смутку й самітності зайняли велике місце в поезії Лермонтова, було його відношення до суспільства. Особи людей здавалися йому масками, що прикривають божевілля й порожнечу, а життя - маскарадом. Тема маски нерозривно пов'язана із проблемою загубленого покоління, уперше в російській літературі глибоко осмислена саме Лермонтовим. Він не може примиритися з тим, що люди його покоління, засвоївши "пізній розум" батьків, старяться в бездіяльності, живуть без мети, покірно відмінюються перед владою. Морально спустошені молоді сучасники не здатні ні на працю, ні на подвиг, вони байдужі до наук і мистецтва. Засуджуючи своє покоління, поет прекрасно розуміє, що він є його представником; не відокремлюючи себе від своїх сучасників, обвинувачує й себе, тому він уживає займенники "ми", "нас", "наше"... Страшний трагічний образ "збанкрутілого" покоління створив Лермонтов у вірші "Дума" (1838 рік): Сумно я дивлюся на наше поколенье! Його прийдешнє - иль порожньо, иль темно, Меж тим, під тягарем познанья й сомненья, У бездіяльності зостариться воно. Лермонтову було властиво трагічне світовідчування, він упевнений, що людина не може бути щасливим у цьому недосконалому світі, у країні, де "стогне людина від рабства й ланцюгів" ("Скарги турка", 1829 рік). І тому в поета дуже складне відношення до Росії. Осуд, неприйняття не якихось окремих сторін російської дійсності, а всієї миколаївської Росії, цієї "країни рабів, країни панів", звучить у вірші "Прощай, немита Росія..." (1841 рік) - самому різкому політичному виступі Лермонтова, повному гірких і тяжких переживань. Майже одночасно зі стихотворе-нием "Прощай, немита Росія..." Лермонтов написав вірш "Батьківщина", у якому розкрив всю суперечливість свого відношення до батьківщини. Поет називає свою любов до Росії "дивної", тому що любить її "розуму всупереч", тому що заперечує все те, що з погляду загальноприйнятої моралі вважалося щирим патріотизмом: Люблю вітчизну я, але странною любов'ю! Не переможе її розум мій. Ні слава, куплена кров'ю, Ні повний гордої довіри спокій, Ні темної старовини заповітні преданья Не ворушать у мені втішного мечтанья. Лермонтову завжди було властиво почуття високої відповідальності перед читачем. Він негативно ставиться до поезії, що стояла осторонь від громадського життя Росії, він не приймає поезію, що тільки оспівує "страждальницьку любов". У ряді віршів Лермонтов визначає своє відношення до поезії, свої творчі завдання, безпосередньо пов'язані із запитами суспільства. З гіркотою визнає Лермонтов, що його сучасники перестали розуміти "просту й горду мову" поета. У віршах про призначення поета й поезії звучать також мотиви самітності, відчуженості від суспільства, які знаходять висвітлення в одному з останніх віршів ---і "Пророк" (1841 рік), у якому поет-пророк зустрічає вороже відношення з боку людей. З погляду Лермонтова, щирий поет є пророком, тобто людиною, що може передбачати своє майбутнє й майбутнє своєї країни. Поезія Лермонтова відрізняється глибоким психологізмом, передає почуття, відчуття поета, його радості й тривоги, суми, розчарування, надії. Вона звертається до емоційного й духовного миру людини й тому завжди буде цікава.
Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить