Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Поки не станемо пояснювати, навіщо це Фету потрібно; повернемося

Random Images

Твір: Фет А. А. - Різне - "“Шепіт, боязке дыханье...” (1850)"

"“Шепіт, боязке дыханье...” (1850)"

“Шепіт, боязке дыханье...” (1850)

Вивчаючи творчість Фета, ми вже помітили одну важливу особливість його поетики: він воліє не говорити про самому головний прямо, обмежується прозорим натяком. Самий яскравий приклад такого роду - вірш “Шепіт, боязке дыханье...”.

Шепіт, боязке дыханье,

Трелі солов'я,

Срібло й колыханье

Сонного струмка,

Світло нічної, нічні тіні,

Тіні без кінця,

Ряд чарівних змін

Милої особи,

У димних хмаринках пурпур троянди,

Відблиск янтарю,

І цілування, і сльози,

І зоря, зоря!..

Зверніть увагу: всі три строфи цього вірша нанизані на одну синтаксичну нитку, утворять одне-єдину пропозицію. Поки не станемо пояснювати, навіщо це Фету потрібно; повернемося до цього пізніше. Поки ж задумаємося от над яким питанням: що в цій довгій пропозиції головне, а що другорядне? На чому зосереджена увага автора?

Може бути, на яскравих, метафоричних описах предметного миру? Адже не випадково Фет створює різноманітну колірну гаму: отут і срібло струмка, і пурпур троянди, і темно^-жовтий “відблиск янтарю” у досвітніх “димних хмаринках”.

Або він насамперед прагне передати емоційне враження, захват від наступаючого світанку? Недарма настільки пофарбовані особистим відношенням епітети, які він підбирає: сонний струмок, чарівні зміни, мила особа...

І в тім, і в іншому випадку зрозуміла й оправданна “чудність” цього вірша: у ньому немає жодного дієслова! Дієслово як частина мови нерозривно пов'язаний з ідеєю руху, з категорією мінливого часу. Якби поет хотів будь-що-будь створити образ простору, донести до читача свій щиросердечний настрой, йому не жаль було б пожертвувати цілою частиною мови, відмовитися від дієслівного руху. І в такому випадку більше не потрібно було б ворожити, чому границі пропозиції не збігаються в нього із границями строф. Це пропозиція - суцільно назывное, йому нема чого дробитися на синтаксичні відрізки, воно охоплює картину життя цілком, відразу.

Але в тім і справа, що для Фета образ простору - не головне. Він використовує статичний опис простору насамперед для того, щоб передати рух часу.

Ще раз прочитайте вірш.

Коли, у який момент воно починається? Задовго до світанку: струмок ще “сонний”, світить повний місяць (тому струмок, що відбив її, перетворився в “срібло”). Нічний спокій панує в небі й на землі. У другій строфі дещо міняється: “світло нічний” починає відкидати тіні, “тіні без кінця”. Що це значить? Поки не до кінця зрозуміло. Або вітер піднявся й дерева, гойдаючись, коливають срібне світло місяця, або досвітні брижі пробігли по небу. Отут ми вступаємо в межі третьої строфи. І розуміємо, що світанок і впрямь зароджується, уже видні “димні хмаринки”, вони набухають фарбами зорі, що і тріумфує в останньому рядку: “И зоря, зоря!..”

І отут самий час запитати себе ще раз: про що цей вірш? Про природу? Так немає ж, про любов, про побачення, про те, як непомітно летить час наодинці з коханої, як швидко проходить ніч і наступає світанок. Тобто про те, про що прямо у віршах не говориться, на що поет лише напівсоромливо натякає: “Шепіт... І цілування, і сльози...” Саме тому він відмовляється дробити своє поетичне висловлення на окремі пропозиції. Саме тому обирає “квапливий” ритм хорея, чергує рядка із чотирьох і трьох стоп. Йому важливо, щоб вірш читався на одному подиху, розверталося й проносилося стрімко, як час побачення, щоб ритм його бився схвильовано й прискорено, як любляче серце.

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить