Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Інакше пояснити його інфантильність і _ саме дивне

Random Images

Твір: Чехов А. П. - Вишневий сад - " МИНУЛЕ, СЬОГОДЕННЯ Й МАЙБУТНЄ В П'ЄСІ А. П.ЧЕХОВА "ВИШНЕВИЙ САД""

" МИНУЛЕ, СЬОГОДЕННЯ Й МАЙБУТНЄ В П'ЄСІ А. П.ЧЕХОВА "ВИШНЕВИЙ САД""

МИНУЛЕ, СЬОГОДЕННЯ Й МАЙБУТНЄ В П'ЄСІ А. П.ЧЕХОВА "ВИШНЕВИЙ САД".

Своїй останній п'єсі Чехов дав підзаголовок "комедія". Але в першій постановці Московського художнього театру ще при житті автора п'єса стало важкою драмою, навіть трагедією. Хто ж правий? Потрібно мати на увазі, що драма _ цей літературний твір, розрахований на сценічне життя. Тільки на сцені драма знайде повноцінне побутування, виявить всі закладені в ній змісти, у тому числі одержить і жанрову визначеність, тому останнє слово у відповіді на поставлене питання буде належати театру, режисерам і акторам. У той же час відомо, що новаторські принципи Чеховадраматурга сприймалися й засвоювалися театрами із працею, не відразу. Хоча мхатовская, освячена авторитетом Станіславського й Немировича-Данченка традиційна інтерпретація "Вишневого саду" як драматичної елегії закріпилася в практиці вітчизняних театрів, Чехов встиг висловити "своєму" театру невдоволення, незадоволеність їхнім трактуванням його лебединої пісні. "Вишневий сад" малює прощання хазяїв, що тепер уже були, з їх родовим дворянським гніздом. Тема ця неодноразово висвітлювалася в російській літературі другої половини XIX століття й до Чехова й драматично й комічно. У чому особливості чеховського рішення цієї проблеми?

Багато в чому воно визначається відношенням Чехова до дворянства, що йде в соціальне небуття, і вйому, що йде, на зміну капіталу, що він виразив в образах відповідно Раневской і Лопахина. В обох станах і їхній взаємодії Чехов бачила наступність носіїв вітчизняної культури. Дворянське гніздо для Чехова насамперед вогнище культури Звичайно, це ще й музей кріпосного права, і про це говориться в п'єсі, але Чехов бачить у дворянській садибі все-таки в першу чергу культурне гніздо. Раневская_ його господарка й душа будинку. Саме тому, незважаючи на все її легкодумство й пороки (багато театрів представляють, що вона стала в Парижу наркоманкою), до неї тягнуться люди. Повернулася господарка, і будинок ожив, у нього потягнулися вже, здається, що назавжди покинули його колишні мешканці

Лопахин під стать їй. Він чутливий до поезії в широкому змісті цього слова, у нього, як говорить Петя Трофимов, "тонкі, ніжні пальці, як в артиста... тонка ніжна душа". І в Раневской він почуває таку ж, родинну душу. Вульгарність життя наступає на нього з усіх боків, він здобуває риси ухаря-купця, починає хвастатися своїм демократичним походженням і бравірувати некультурністю (а це вважалося престижним у тодішніх "передових колах"), але й він чекає Раневскую, щоб біля її очиститися, знову виявити в собі художньо-поетичний початок. Таке зображення капіталізму опиралося на реальні факти. Адже багато російських купців і капіталісти, що розбагатіли до кінця століття, виявили інтерес і турботу про культуру. Мамонтів, Морозов, Зимін містили театри, брати Третьякови заснували картинну галерею в Москві, купецький син Алексєєв, що взяв сценічний псевдонім Станіславський, приніс у Художній театр не тільки творчі ідеї, але й батьківське багатство, і досить чимале. Лопахин _ капіталіст іншого штибу. Тому й не вдалося його одруження на Варі, вони не пари один одному: тонка, поетична натура багатого купця й приземлена, будничнообыденная, що цілком пішла в прозу життя приймальня дочка Раневской. І от наступає черговий соціально-історичний перелом російського життя. Дворяни викидаються з життя, їхнє місце займає буржуазія. Як поводяться хазяї вишневого саду? По ідеї, треба рятувати себе й сад. Як? Соціально переродитися, теж стати буржуа, що й пропонує Лопахин. Але для Гаева й Раневской це значить змінити собі, своїм звичкам, смакам, ідеалам, життєвим цінностям. І тому вони мовчазно відкидають пропозицію Лопахина й безстрашно йдуть назустріч своєму соціальному й життєвому краху. Щодо цього глибокий зміст несе в собі фігура другорядного персонажа _ Шарлотты Іванівни. На початку 2 акти вона говорить про себе: "У мене немає сьогодення паспорта, я не знаю, скільки мені років... звідки я й хто я _ не знаю... Хто мої батьки, може, вони не вінчалися... не знаю. Так хочеться поговорити, а з ким... Нікого в мене немає... Усе одна, одна, нікого в мене немає й... і хто я, навіщо я, невідомо". Шарлотта персоніфікує майбутнє Раневской _ все це незабаром чекає господарку маєтку. Але й Раневская, і Шарлотта поразному, звичайно, проявляють дивну мужність і навіть підтримують бадьорість духу в ддругих, тому що для всіх персонажів п'єси із загибеллю вишневого саду скінчиться одне життя, а чи буде інша _ досить гадательно.

Колишні хазяї і їхнє оточення (тобто Раневская, Варячи, Гаїв, Пищик, Шарлотта, Дуняша, Фірс) поводяться смішно, а у світлі соціального небуття, що насувається на них, нерозумно, нерозумно. Вони роблять вигляд, що все йде як і раніше, нічого не змінилося й не зміниться. Це обман, саме - і взаимообман. Але цим вони єдино можуть протистояти неминучості невідворотної долі. Лопахин скоріше щиро горює, він не бачить у Раневской і навіть у третирующем його Гаеве класових ворогів, для нього це дорогі, милі йому люди. Загальнолюдський, гуманістичний підхід до людини домінують у п'єсі над станово-класовим. Особливо сильна боротьба цих двох підходів у душі Лопахина, що видно з його заключного монологу 3 акти

А як поводиться в цей час молодь? Погано! В Ані в силу її малолітства саме невизначене й у той же час райдужне подання про її майбутнє, що очікує. Вона в захваті від балаканини Пети Трофимова. Останньому хоча й 26 або 27 років, але він уважається молодим і, схоже, перетворив свою молодість у професію. Інакше пояснити його інфантильність і _ саме дивне _ загальне визнання, яким він користується, не можна. Раневская жорстоко, але справедливо налаяла його, у відповідь він упав зі сходи. Його гарним закликам вірить тільки Аня, але її, повторимо, вибачає її молодість. Набагато більш того, що він говорить, Петю характеризують його калоші, "брудні, старі".

Але нас, що знають про криваві соціальні катаклізми, що трясли Росію в XX столітті й начавшихся буквально відразу після того, як відгриміли оплески на прем'єрі п'єси й умер її творець, слова Пети, його мрії про нове життя, підхоплене Анею бажання насадити інший сад _ нас все це повинне привести до більше серйозних висновків про сутність образа Пети. Чехів завжди був байдужий до політики, як революційний рух, так і боротьба з ним пройшли повз нього. Але от у спектаклі А. Трушкина Петя з'являється в нічній сцені 2 акти в студентському кашкеті й тужурці й... з револьвером, чи ледве не обвішаний гранатами й кулеметними стрічками. Розмахуючи всім цим арсеналом, він викрикує слова про нове життя так, як виступали комісари на мітингах п'ятнадцятьома роками пізніше. І при цьому він дуже нагадує іншого Петю, точніше, Петрушу, як називають Петра Степановича Верховенского в романі Достоєвського "Біси" (видимий, недарма прізвище чеховського Пети утворене з по батькові батька

Петруши _ ліберала 40-х років Степана Трохимовича Верховенского). Петруша Верховенский _ перший у росіянці й світовій літературі образ революціонера-терориста. Сближенье обох Співати небезпідставно. Історик знайшов би в мовах чеховського Пети й есерівські мотиви, і соціал-демократичні нотки

Дурна дівчинка Аня вірить цим мовам. Інші персонажі посміюються, іронізують: занадто великий недотепа цей Петя, щоб його боятися. Та й сад вирубав не він, а купець, що бажає влаштувати на цьому місці дачі. Чехів не дожив до інших дач, улаштованих на просторах його й нашої багатостраждальної батьківщини продовжувачами справи Пети Трофимова (або Верховенского?) на численних островах архіпелагу ГУЛАГ. На щастя, "жити в цю пору прекрасну" не довелося й більшості персонажів "Вишневого саду".

Як уже говорилося, для Чехова характерна об'єктивна манера оповідання, у прозі його голос не чутний. У драмі почути властиво авторський голос взагалі неможливо. І все-таки _ комедія, драма або трагедія "Вишневий сад"? Знаючи, як Чехов не любив визначеність і, отже, неповноту охоплення життєвого явища з усіма його складностями, варто обережно відповісти: усього потроху. Останнє слово й у цьому питанні все-таки скаже театр

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить