Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

4. Трагічний фінал роману як єдино правильний і можливий. 5. Актуальність

Random Images

Твір: Тургенєв. И.С. - Батьки й діти - "Моральне протистояння героїв у прозі 19 століття (на прикладі роману И. С. Тургенєва «Батьки й діти»)."

"Моральне протистояння героїв у прозі 19 століття (на прикладі роману И. С. Тургенєва «Батьки й діти»)."

Моральне протистояння героїв у прозі 19 століття (на прикладі роману И. С. Тургенєва «Батьки й діти»). План:

1. Символічне значення заголовка роману И. С. Тургенєва «Батьки й діти».

2. Ідеологічне й моральне протистояння двох поколінь (на прикладі Миколи Петровича Кірсанова і Євгенія Базарова).

3. Подібність у поводженні й судженнях Е. Базарова й Павла Петровича Кірсанова.

4. Трагічний фінал роману як єдино правильний і можливий.

5. Актуальність проблеми взаємин «батьків» і «дітей» сьогодні.

Дія роману И. С. Тургенєва «Батьки й діти» відбувається наприкінці п'ятидесятих років XIX століття. Цей час відрізняється особливою напруженістю ситуації в країні. У цей період розроблялася й готувалася найважливіша реформа, що стосується скасування кріпосного права. Вся громадськість очікувала змін і змін у житті, кожний намагався вгадати майбутні події, намагався якось вплинути на хід історії. Не дивно, що для представників суспільно політичної думки той час було піком їх ідеологічної й моральної конфликтности. Саме про це зіткнення революціонерів -демократів з лібералами й мова йде в романі «Батьки й діти», адже їхні ідеологічні принципи зовсім протилежні. Але чому всі -таки Тургенєв виніс у заголовок роману суперечка між поколіннями - «батьками» і «дітьми»?

Мені здається, що письменник мав на увазі не тільки взаємини поколінь, але й ідеологію. Недарма ідеологію лібералів втілює «батько», Павло Петрович Кірсанов, а революційні переконання представляє в романі молодий нігіліст Євгеній Базарів. Безсумнівно, заголовок роману несе символічне значення. Він розкриває головний зміст добутку, що полягає в повнім протиставленні двох поколінь людей, їхньої моральності, їхніх поглядів на мир.

Основне розташування сил роману відбито в протистоянні Базарова й Павла Петровича Кірсанова, тому що саме вони ведуть полеміку на різні теми: про нігілізм, аристократизм, практичну користь. Однак, по-моєму, Павло Петрович Кірсанов неспроможний опонент для молодого отрицателя. Вся політика Павла Петрович -лише «слова», тому що не підкріплені ніякими діями. Він багато говорить про любов до народу, але в глибині душі нехтує селян. І сенс життя бачить у дотриманні правил гарного тону, він піклується тільки про зовнішню оболонку, не думаючи про зміст. Форма без змісту - у цьому суть старого аристократа. Це яскраво простежується в описі його кабінету, а потім у тім, що в якості символу Росії Павло Петрович тримає на столі попільницю у формі «мужицького постола». Таким чином, Павло Петрович виявляється зовсім неспроможним опонентом Базарову.

По-моєму, справжній антипод вождеві нігілістів - Микола Петрович Кірсанов, хоча він і не вступає в словесні баталії з молодим лікарем. Всього його світовідчування, його широта душі й добросердість протистоять всезапереченню нігілістів. У той же час його брата у всім цікавить лише зовнішня сторона речей, він тлумачить про Шиллере, про Ґете, хоча навряд чи він прочитав їх, його судження самовпевнені й поверхневі. Але те ж саме можна сказати про Базарове! Та ж пристрасть до ефектної зовнішності: він носить бакенбарди, балахон. Павло Петрович і Базарів упали в крайності, саме тому між ними так багато загального. Базарів-Це той же Павло Петрович, тільки з точністю до навпаки. Тургенєв показує, що на запереченні не можна побудувати абсолютно нічого, у тому числі й філософії. Життя неминуче спростує її, тому що суть життя складається у твердженні, а не в запереченні. Микола Петрович Кірсанов міг би посперечатися з Євгенієм Базаровым, але він прекрасно розуміє, що його аргументи не будуть переконливі ні для Базарова, ні для його брата. Те знання, яким володіє Микола Петрович, не можна виразити або укласти в рамки якої-небудь філософії, людина повинен його сам відчути, вистраждати. Для розуміння потрібно мати розвинену душу, який ні в «повітового аристократа», ні в «проводиря нігілістів» немає. Це зрозумів син Миколи Петровича, Аркадій, що доходить висновку про неспроможність ідей свого друга. Він розуміє, що Базарів не тільки не поважає авторитети, але й нікого не любить, а також заперечує мистецтво, поезію, оскільки не бачить у них ніякого пуття.

Але й із закоренілим матеріалістом таким, як Базарів, може трапиться чудо, поява вищого почуття. Переконаний нігіліст закохується. Євгеній Базарів виявляється людиною, а не божевільною машиною, що здатна лише ставити досвіди й різати жаб. Переконання Базарова вступають у трагічне протиріччя з його людською сутністю. Для Базарова немає виходу з положення, що створилося, і саме тому він умирає. Смерть парубка - це смерть його доктрини.

Микола Петрович же живе тільки по велінню серця. Любов'ю визначаються всі його вчинки : одруження, виховання сина, відносини з Фенечкой. Можна сказати, що Микола Петрович є абсолютно одухотвореною й мрійливою людиною, для нього духовні цінності найбільш важливі. На його прикладі автор зумів показати в образі Євгенія Базарова дуже небезпечні для суспільства риси: крайній егоцентризм, хворобливе самолюбство, непохитну впевненість у власній правоті, готовність на догоду своїй ідеї йти на насильство. Затятий нігіліст заявляє, що готово йти проти свого народу, що їх, нігілістів, не так мало, що якщо із зімнуть, то «туди нам і дорога». Дійсно, їх зім'яли, тому що після смерті Базарова не залишилося гідних послідовників його теорії, роман закінчився повним розвінчанням нігілізму.

Невідворотний удар долі читається у фіналі роману, є, безперечно, щось символічне в тім, що сміливий «анатом» і «фізіолог» губить себе при розкритті трупа мужика. Перед особою смерті валять опори, що підтримували його самовпевненість. Умираючих Базарів стає людяним. У ньому прокидаються любов до жінки, любов сыновняя, любов до Батьківщини. Людяність перемагає в ньому, прості істини буття стають більше доступними. Таким чином, моральне протистояння, що виникає між людьми, приводять до трагічного фіналу.

Кожний з опонентів розуміє свою неправоту, але вже занадто пізно. Ця безглузда боротьба привела Базарова до повного розчарування у своєму житті. Вийшло в підсумку так, що перемогла єдина правда, правда життя. Як би люди не намагалися виправити або доповнити життєві принципи, нічого в природному ході буття не зміниш. Моральність на все часи одна. Вона однакова й справедлива абсолютно для всіх, незважаючи на соціальне або фінансове становище. Не можна вважати себе розумніше й вище людських і моральних законів. Але, незважаючи на це, протистояння поколінь є вічною проблемою життя. Але й без боротьби не можна просунутися вперед, без вічно ворогуючих опонентів не можна домогтися компромісу, «золотий середини».

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить