Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Ви - димо, тут бракує гуманізму. Адже майже у всіх сценах, у яких

Random Images

Твір: Шолохов. М.А. - Піднята целена - "МОЕ ВІДНОШЕННЯ ДО РОМАНА М. А.ШОЛОХОВА "ПІДНЯТА ЦІЛИНА" І ЙОГО ГЕРОЯМ"

"МОЕ ВІДНОШЕННЯ ДО РОМАНА М. А.ШОЛОХОВА "ПІДНЯТА ЦІЛИНА" І ЙОГО ГЕРОЯМ"

МОЕ ВІДНОШЕННЯ ДО РОМАНА М. А.ШОЛОХОВА

"ПІДНЯТА ЦІЛИНА" І ЙОГО

ГЕРОЯМ Переді мною стаття В. Марченко "Хліб наш насущний" (Літі-

ратурная Росія", жовтень 1990 р.). Читаю: "Сталінська коллек-

тивизация... стараннями вождів революції перетворила российско-

го (і не тільки російського) селянина в батрака, відчужений-

ного від землі, позбавленого традицій, мудрого збагнення рє-

лянского буття... Жодне суспільство у всій світовій історії, ні

одна держава не дозволяла собі розкоші так ненавидіти своє

селянство, як наше..." Важкі, жорстокі слова. Подібні

їм всі частіше чуються із трибун з'їздів, у різних выступлени-

ях і доповідях

Так, "великий перелом" у селі, "революція зверху" ока-

залисій непотрібними, руйнівними, ведучими в тупик. Причини

трагедії і її винуватці в основному відомі, хоча історикам

має бути ще дуже багато роботи. Але більшість людей черпають

своє подання про ту або іншу епоху не з робіт учених, а

з художньої літератури. І наші нащадки про час коллек-

тивизации будуть судити по романах і повістям. Але ж більше яр-

кого добутку про тім часі, чим "Піднята цілина", поки

не створено. Недарма публіцисти, говорячи про період коллективиза-

ции, часто беруть приклади із Шолохова.

Роман цей, як би про нього не судити, міцно й назавжди в-

ішов у золотий фонд російської літератури. В історії літератури ми

прочитаємо, що про епоху колективізації писали багато хто. Чому ж

забуті "Бруски" Ф. Панфьорова, "Постоли" П. Замойского й інші

добутку, а шолоховский роман живе?

У добутку багато достоїнств. Воно написано мовою

майстри, книга повна непідробленого гумору, прекрасних описів

природи, легко читається. Превосходно описаний козачий побут, точно

і яскраво відтворена мова й напрям думок козаків

Уважно читаючи книгу, порівнюючи її з тими фактами, до-

торые стали відомі, із сучасними добутками про село

30-х років В. Белова, Б. Можаева, А. Антонова й інших, ми

побачимо, що Шолохов у більшості випадків відбив епоху

Сумніви й коливання селян (обґрунтовані!), масовий

забій худоби, примус козаків за допомогою пістолета, повний

сваволя при розкуркулюванні, розкуркулювання середняків, расте-

рянность начальства після виходу лицемірної статті Сталіна

"Запаморочення від успіхів" і багато чого іншого зображені писате-

лем яскраво, опукло, правдиво.

Але, говорячи про книгу й відношення до неї, увесь час испытыва-

їли якусь подвійність. Адже поряд із правдою Шолохов до-

пускає і її перекручування на догоду політичним вимогам. Багато

місця в романі відведено тому, як колишній білогвардієць створює

таємну организацю "Союз звільнення Дону", щоб скинути

Радянську владу. Відомо, що ці організації видумувалися

Сталіним і його оточенню, щоб виправдати сваволя й ріп-

рессии. А вбивство Давидова й Нагульнова? Історики давно доку-

зачи, що розповіді про жахи "кулацкого терору" служили прик-

рытием терору проти селян. А пограбованими й озлобленими

селянами вбито керівників у багато разів менше, ніж унич-

тожено голів колгоспів самою владою

І проте, я думаю, що Шолохов, як і багато наші

діячі культури того часу, чесно вірив, що країна будує

прекрасне майбутнє. Юність його пройшла у вогні громадянської війни

і наступних сутичок. Можливо, тому насильство не здавалося

йому настільки жахливим, як нам

Відомо, що Михайло Олександрович сам багато займався

створенням колгоспів, боровся з недоліками, помилками й перегі-

бами в колгоспному русі на Доні, виручав багатьох чесних кому-

мунистов, радянських працівників, рядових трудівників від непро-

боснованных репресій. Імовірно, йому здавалося, що ці праця-

ности й "перегини" можна перебороти, що в житті селян

дійсно наступлять щасливі дні. У другій частині "Подня-

тої цілини", написаної через 20 років, відчувається, що автор

пише вже без колишнього запалу й оптимізму

Мені особисто роман "Піднята цілина" подобається. Я від душі по-

тешаюсь над витівками й розповідями діда Щукаря, переживаю

разом з Кіндратом Майданниковым і іншими козаками, коли вони

"зі сльозою й кров'ю" рвуть "пуповину", що з'єднує... з

власністю, з биками, з рідним паєм землі". Я регочу над

тим, як Макар Нагульнов вивчає англійську мову, слухає по

ночам півнів. Я жалую Давидова, що мучається від того, що

не може порвати з Лушкой, і любуюся Варей Харламовой і її

чистим почуттям до Давидова. Мені до сліз шкода красеня Тимофія

Рваного. Справжнє, соковите життя з'являється з роману

Але щось заважає обмежитися у висновках. Немає в цьому про-

винищенні чогось, що завжди відрізняло російську літературу. Ви-

димо, тут бракує гуманізму. Адже майже у всіх сценах, в

яких описується сваволя, автор як би мовчачи співчував

ґвалтівникам

Доля "Піднятої цілини" доводить ще раз, що не можна

служити ідеї, що призиває будувати щастя за допомогою

жорстокості. Письменник насамперед людинолюбець, а вже потім

політик. Шолохов, виконуючи сталінське замовлення, як би виправдував

своїм талантом ті нечувані наруги й беззаконня,

які творили над селянством

До героїв роману відношення також суперечливе. Особливо

це стосується Давидова й Нагульнова. Колишній балтійський матрос,

слюсар Краснопутиловского заводу підкуповує своєю силою, чест-

ностью, умінням зрозуміти й визнати помилки, відсутністю заз-

найства. Ми співчуваємо йому, коли він, надриваючись, оре свою

десятину. Не можна не посумувати над його загибеллю. Але ми не можемо

не дивуватися легкості, з якої цей городянин береться су-

дить про сільське господарство. Нас відштовхує його відношення до

"кулакам". Жодного разу його не відвідувати думка, що це, колись усе-

го, люди, що мають таке право на щастя, життя й волю, як

він сам! Після розмови із секретарем райкому він міркує:

"Чому його не можна - до нігтя? Ні, братишка, вибач! Через твою

терпимість віри ти й розпустив кулака... з коренем його як вре-

дителя".

Макар Нагульнов до мозку костей відданий ідеї світовий рево-

люции. Це людина, якій особисто нічого не треба, аскет, жи-

вущий заради вищих інтересів. Але страшно стає, чи коли-

танеш його визнання: " Ле-Е-Шь? Так я... тисячі станови зараз

дідів, детишков, бабів... Так скажи мені, що їх треба в розпил...

Для революції треба... Я їх з кулемета..." чи Не такі, як

Нагульнов, з легким серцем заради "революції" і знищували

тисячі ні в чому не винних людей? Макар адже не тільки гово-

рит. Він не замислюється застосовувати силу, щоб змусити каза-

ков здати хліб...

Немає! До справжнього, щасливого життя піднімає людей не си-

ла, не примус. Людина повинен відчути, що він хозя-

ин своєї долі, а не винтик у величезної державної маші-

не. Людина хоче бути хазяїном над землею не в пісні, а на

своєму, нехай невеликому, ділянці. Він повинен є хліб, вирощений-

ный на його землі і його руках, а не "відпущений" владою. Рє-

годня вже прийняті закони, що відроджують селянство. Сьогодні

уже почалося відродження козацтва

Роман "Піднята цілина"- видатний добуток, несмот-

ря на всі недоліки. Він завжди залишиться пам'ятником життя ка-

зачества, історичним свідченням про важку епоху, напоми-

нанием про те, що не можна будувати світле майбутнє на насильстві.
Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить