Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Так, в 1918 році він глумливо й назавжди ховав бюрократа: Сидів

Random Images

Твір: Маяковський В. В. - Різне - "САТИРА МАЯКОВСЬКОГО"

"САТИРА МАЯКОВСЬКОГО"

САТИРА МАЯКОВСЬКОГО

Але Маяковський був не тільки співаком Жовтня і як ми показали вище, його безстороннім суддею. У наші дні актуалізується сатира Маяковського. Він віддав їй данина й у ранній творчості в гіперболічно загострених гімнах судді, критикові, ученому, хабару, в "Останній Петербурзькій казці". Він виступав проти міщанської байдужості до соціально значимих проблем, проти видимості справи. Настільки ж жагучого викривача знайшло в особі Маяковського радянське міщанство.

У вже, що цитувалася монографії Ф. Н.Пицкель відзначає, що сатира Маяковського 1918-1919 років була спрямована проти старого миру, що, як здавалося поетові, єдиним махом знищується революцією. Так, в 1918 році він глумливо й назавжди ховав бюрократа:

Сидів собі, попивав і покрадывал.

Упокій, господи, душу бюрократову.

Але в 1921 році поет змушений визнати, що поспішив з похоронами, і знову береться за сатиричне перо, що викриває радянського бюрократа, що "листів царського в сто крат" (39; 252).

Один раз на зборах літературної групи в Нижньому Новгороді Маяковському поставили запитання про те, чому він увесь час пише про бруд, про недоліки, а не про троянд, про прекрасний?

"Я не можу не писати про бруд, про негативний,- відповідав Маяковський тому що в житті ще дуже багато дряни, що залишилося від старого. Я допомагаю вимітати цю дрянь. Заберемо дрянь, розцвітуть троянди, напишу про їх" (31; 473).

Це висловлення розкриває творчі принципи Маяковського і його відношення до жанру сатири як знаряддю боротьби проти старого, що закоснели, що ганьбить ідеї нового миру.

У вірші "Похмуре про гумористів" поет призивав сатириків "крити різкою" всі суспільні пороки. "Для підходу для такого мало, чи що, життя погане?"- задавав він їм риторичне питання. Сам же був нещадний у переслідуванні поганого, негативного. Маяковський був непримиренний до мерзоти в будь-якому обличии й прояві, тому зовсім невипадкові в його творчості такі вірші, як "Хулиганщина", "Хабарники", "Товариш Іванов", "Помпадур", "Стовп", Підлиза", "Мерзота" і інші.

У вірші "Про те, як деякі втирають окуляри товаришам, що мають циковские значки" автор зачіпає й розкриває проблему, що стала характерної для всієї радянської системи.

Отже, два чоловіки зі значками у вигляді червоних прапорців, що вказують на їхню приналежність до Центрального виконавчого комітету (ЦИК), направляються для перевірки в установу. Двері перед ними запобігливо розорює швейцар; завідувач, не пишаючись ні чином своїм, ні окладом, відразу ж приймає їх без усякої доповіді. Ніякої черги ні, послужливо підносяться всі необхідні довідки й резолюції... Словом, всі як треба, як і треба при соціалізмі - без тяганини, без бюрократизму. Члени Цика не можуть сховати своєї радості. Вони впевнилися, що перед ними "рай земний, а не учрежденьице".

Наступного дня вони ж, залишивши будинку свої значки, знову підходять до дверям тої ж установи. Швейцар, що тільки вчора обдував з них порошини, цього разу чомусь "лается": "Ишь, шпана. А теж шляється!" Спробували зайти із чорного ходу, але й там хтось зажадав з них пропуску. Учорашній простак-секретар уже сьогодні виглядає "величественней Сухаревой вежі", а дівчина, що послужливо підносила довідки, не відповідаючи на запитання, сидить і пудрить веснянкуватий ніс. Виявилося, що до завідувача не можна ніяк потрапити без попередньої доповіді, а черга удавом шість разів оповила будинок... Члени Цика удрученно міркують про те, як усього лише за день могло обюрократитися зразкова установа?! Їм і в голову не приходить, що в перший раз їм просто пустили пил в очі, по значках угадавши в них представників влади, а в другий день вони зштовхнулися з тим, із чим зіштовхується простий народ щодня.

Із властивої йому категоричністю й максималізмом наприкінці вірша автор ставить питання руба: треба або бюрократам дати по шапці, або кожному громадянинові дати по прапорці, по якому всякої людини могли б обслужити на рівні членів Цика.

На жаль, голос поета не був почутий, і те, що викривалося їм у середині 20-х років, у наступні роки тільки розросталося й приймало ще більш виродливі форми.

У вірші "Товариш Іванов" Маяковський виявляє у своєму персонажі, що займає високий пост, риси, що ріднять його з дореволюційними чиновниками. Ця людина - підлесник і підлиза. Він не тільки завжди й у всім догоджає начальству, але й переймає "начальницьку маску, начальницькі звички, начальницький вид". Для нього це вірний спосіб зберегти своє крісло в той час, як інші звільняються й скорочуються. На думку поета-сатирика, такі люди пролізуть усюди, "подмыленные слизьким підлабузницьким мильцем". І він не має сил сховати свого обурення проти відроджуваних старих порядків. Автор возмущенно вопрошает:

- Де я?

У лонах

Червоних наркоматов

Або

У дожовтневій консисторії?!

У вірші "Стовп" поет люто виступає проти тих, хто під різними приводами затискає критику й гласність. Такий саме товариш Попов, що вважає критикові "підривом, підкопом". Цей партієць переляканий тим, що в газеті критикують, "не щадячи авторитету, ні чина, ні стажу, ні посади", і він страшно боїться бути "осоромленим". Він не розуміє, як це можна дозволити "низам підряд, всім! - займатися критиканством?!" Звичайну критику він сприймає як "критиканство" і із тривогою думає про те, що, якщо й далі піде таким чином, можуть добратися до Іванова, потім - до нього, а після - і до Раднаркому! (Рада народних комісарів). Саме тому він перелякано кричить у весь голос: "Товариші, адже це ж ж підірве державні підвалини!"

Зовсім із протилежної точки зору дивиться на проблему автор:

Ми всіх кличемо,

Щоб у чоло,

А не задкуючи,

Критика

Дрянь

Косила.

І це

Краще з доказів

Нашої

Чистоти й сили.

У той час, коли придушувалася всяка ініціатива знизу й було потрібно лише беззаперечне виконання вказівок вищих інстанцій, Маяковський не утомлювався нагадувати:

Революція вимагає,

Щоб була

Сміливість,

Сміливість

І ще раз -

С - м - е - л - про - з - т - ь.

Дотримуючись такої цивільної позиції, поет принародно бичував все те, що ганьбило й дискредитувало завоювання революції й ідеї соціалізму. Він вірив у них і служив їм своєю творчістю, і не провина поета, що нова влада й новий лад не виправдали його надій. Він попереджав про появу радянського бюрократа, породженого новою системою, що очікує лише команди й вказівки зверху:

Що заглядати далече?

Циркуляр сиди й чекай.

- Нам, мол, з вами думати неча,

Якщо думають вожді.

Критика завжди відзначала заострение й сатиричну гіперболізацію образів і те, що гротеск і фантастика виростала з конкретних життєвих реалій. Однак тільки в наші дні розкривається щирий зміст художньої реальності Маяковського.

Є підстави припускати, що надій на щиру перемогу соціалізму в Маяковського до кінця життя залишалося не так багато. Свідченням тому - остання його п'єса "Лазня" ( 1929-1930), у якій виразилася їдка сатира й зла іронія поета стосовно нової державної системи. От, приміром, режисер (персонаж п'єси) за вказівкою Победоносикова перебудовує спектакль по ходу дії. Натхненно подавані трупі його команди й репліки є не що інше, що як втратили свій зміст штампи, що показують, що реальних завоювань у соціалізму немає - тільки так здається:

" - Вище здіймайте ногу, симулюючи уявлюваний підйом... Уявлювані робочі маси, повстаньте символічно! Капітал, красиво падайте! Капітал, издыхайте ефектно! Дайте барвисті судороги!.. Ставте нібито робочі ноги на нібито скинутий нібито капітал. Воля, рівність і братерство, робіть посмішку, начебто радуєтеся. Вільний чоловічий склад, прикинетеся, що ви "хто був нічим", уявите, що ви - "той стане всім". Піднімайтеся на плечі один одного, відображаючи ріст соціалістичного змагання...."

Навряд чи ще в кого-небудь із радянських сатириків можна виявити настільки вбивчу характеристику соціалістичним завоюванням. Нереалізовані завдання, не досягнуті цілі, всуе поминаються идеалы, що, видимість і показуха - от основні риси того соціалізму, якому служать Оптимистенко й Победоносиков. І цей негатив не перекривається навіть словами Фосфоричної жінки, посланниці комуністичного суспільства з 2030 року: "Ви самі не бачите всієї грандіозності ваших справ... Я оглянула й зрозуміла міць вашої волі й гуркіт вашої бури, що виросла так швидко в щастя наше й у радість всієї планети..." Видимо, тому й приречений був на провал спектакль, що негативний матеріал у ньому переважував позитивний.

Так, в 1930 р. Маяковський геніально вловив те виродження культури, що з усією очевидністю виявилося в роки зміцнення тоталітарного режиму. Не тільки краща й пронизлива частина лірики, але й сатира робить Маяковського нашим сучасником.

Отже, із самого початку творчого шляху Маяковський зарекомендував себе оригінальним художником. Але він привніс у поезію щось більше значне, чим просто оригінальність. Він увів у російську поезію нову систему віршування, що трапляється не так часто: раз у сто, а, може, і у двісті років. Заслуга непомірна! Маяковський розкріпачив російську риму, провів оригинальнейшие експерименти в області римування. Його нововведення виявили собою революцію в поезії й дали їй найсильніший імпульс для подальшого розвитку. Не втратила своєї актуальності й проблематика творів Маяковського. Неоднозначно й народжує глибокі роздуми його художнє рішення теми революції. Теза радянського літературознавства: жоден поет не зробила такого вирішального й безпосереднього впливу на російську й світову поезію, як Маяковський, - можна вважати вірним. Уже при житті поета "молоде покоління побачило в Маяковському свого сурмача й запевалу, а потім в 30-е й 40-е роки в Європі, Латинській Америці, на Сході з'явилися поети, які підхопили його революційний порив і самі зайняли авангардні позиції в мистецтві: Арагон, Хикмет, Неруда, Не Кликав, Тувим, Броневский, Брехт, Чаренц... Імена всесвітнього значення. Кожний залишив визнання, ким був для нього Маяковський" (32; 460).

Але було б наївно думати, що сучасне покоління читачів буде сприймати Маяковського точно також, як сприймали його на початку століття. Рядовому читачеві найчастіше немає справи до поетичних авторитетів, у нього один критерій: подобається або не подобається. Одна із причин сучасного негативного відношення до поета нерідко криється в тім, що Маяковського просто не знають або знають мало й однобоко. Свою негативну роль зіграв у цьому й "хрестоматійний глянець", які навели на поета літературознавчі роботи останніх десятиліть. І ми разом з іншими шанувальниками таланта поета сподіваємося, що ще з'являться книги, зі сторінок яких на весь зріст устане поетична фігура роздирається, що протиріччями гігантська, Маяковського.

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить