Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Він служить, але не вислужується, не займається музикою, не вивчає

Random Images

Твір: Лермонтов. М.Ю. - Герой нашого часу - "СУПЕРЕЧЛИВА НАТУРА ПЕЧОРИНА"

"СУПЕРЕЧЛИВА НАТУРА ПЕЧОРИНА"

СУПЕРЕЧЛИВА НАТУРА ПЕЧОРИНА

По романі М. Ю. Лермонтова “Герой нашого часу”

Роман М. Ю. Лермонтова “Герой нашого часу” - перший у російській літературі роман, у центрі якого представлена не біографія людини, а саме особистість людини - його щиросердечне й розумове життя як процес. Добуток не випадково являє собою цикл повістей, сконцентрованих навколо одного героя. Хронологія життя героя порушена, але чітко вибудувана хронологія оповідання: читач поступово осягає мир головного героя роману, Григорія Олександровича Печорина, від первісної характеристики, що дає Максим Максимыч, через авторську характеристику до сповіді в “Журналі Печорина”. Другорядні герої також потрібні насамперед для того, щоб повніше розкрити характер Печорина. Отже, головне завдання М. Ю. Лермонтова в романі “Герой нашого часу” - розповісти “історію душі людської”, побачивши в ній ознаки епохи. У передмові до “Журналу Печорина” автор підкреслив, що в образі героя даний портрет не одного

Людини, а художній тип, що увібрав у себе риси цілого покоління молодих людей початку століття.

Характер Печорина сформувався в обстановці вищого світла, що ріднить його з героєм роману “Євгеній Онєгін”. Але суєта й аморальність суспільства “приличьем стягнутих масок” знудили героєві. Печорин - офіцер. Він служить, але не вислужується, не займається музикою, не вивчає філософію або військову справу, тобто не прагне зробити враження засобами, доступними звичайним людям. М. Ю. Лермонтов натякає на політичний характер посилання Печорина на Кавказ, деякі зауваження в тексті дозволяють говорити про його близькість до ідеології декабризму. Так у романі виникає тема особистої героїки в тім трагічному осмисленні, що вона одержує в 30-е роки XIX століття.

Уже в першій повісті підкреслюється, що Печорин - людина неабиякий. “Адже є, право, отакі люди, у яких судилося, що з ними повинні траплятися різні незвичайні речі”, - говорить Максим Максимыч. Незвичайність героя проявляється й у його портреті. Його ока, відзначає автор, “не сміялися, коли він сміявся!”. Що це: ознака “злої вдачі або глибокий, постоянной смутку”?

З образом Печорина в романі зв'язана проблема моральності. У всіх новелах, які Лермонтов об'єднає в романі, Печорин з'являється перед нами як руйнівник життів і доль інших людей: із-за нього втрачає даху й гине черкеска Бэла, разочаровывается в дружбі з ним Максим Максимыч, страждають Мері й Віра, гине від його руки Грушницкий, змушені покинути рідний будинок “чесні контрабандисти”, гине молодий офіцер Вулич. Сам герой роману усвідомлює: “Як знаряддя страти, я впадав на голів приречених жертв, часто без злості, завжди без сожаленья...” Все його життя - постійний експеримент, гра з долею, причому Печорин дозволяє собі ризикувати не тільки своїм життям, але й життями тих, хто виявився поруч. Йому властиве невір'я й індивідуалізм. Печорин, по суті, уважає себе надлюдиною, що зуміла піднятися над звичайною моральністю. Втім, він не бажає ні добра, ні злa, а лише хоче зрозуміти, що це таке. Все це не може не Зіштовхувати читача. І Лермонтов не ідеалізує свого героя. Втім, у назві роману, на мій погляд, висновок “зла іронія” не над словом “герой”, а над словами “наш час”.

Саме епоха реакції, що наступила в Росії слідом за повстанням декабристів, породила людей, подібних Печорину. Герой “почуває в душі своєї сили неосяжні”, але не знаходить у житті можливості реалізувати “назначенье високе”, тому розтрачує себе на погоню за “страстями порожніми”, угамовує спрагу життя в безглуздому ризику й постійному самоаналізі, що роз'їдає його зсередини. Рефлексію, перенесення активної діяльності на замкнутість у власному внутрішньому світі М. Ю. Лермонтов уважає однієї з найважливіших рис свого покоління.

Характер Печорина складний і суперечливий. Герой роману говорить про себе: “У мені два чоловіки: один живе в повному змісті цього слова, іншої мислить і судить його...” Які причини цієї роздвоєності? “Я говорив правду - мені не вірили: я почав обманювати; довідавшись добре світло й пружини суспільства, я став вправний у науці життя...” - зізнається Печорин. Він навчився бути потайливим, злопам'ятним, жовчним, честолюбним, зробився, за його словами, моральним калікою. Печорин - егоїст. Ще пушкінського Онєгіна Бєлінський називав “страждаючим егоїстом” і “егоїстом поневоле”. Те ж саме можна сказати й про Печорине. Роман “Герой нашого часу” став продовженням теми “зайвих людей”.

І все-таки Печорин - натура, багато обдарована. Він має аналітичний розум, його оцінки людей і вчинків дуже точні; у нього критичне відношення не тільки до іншим, але й до самого себе. Його щоденник - не що інше, як самовикриття. Він наділений гарячим серцем, здатним глибоко почувати (смерть Бэлы, побачення з Вірою) і сильно переживати, хоча намагається сховати щиросердечні переживання під маскою байдужості. Байдужість, черствість - маска самозахисту. Печорин все-таки є людиною вольовим, сильним, активним, у його груди дрімають “життя сили”, він здатний до дії. Але всієї його дії несуть не позитивний, а негативний заряд, вся його діяльність спрямована не на творення, а на руйнування. У цьому Печорин подібний з героєм поеми “Демон”. І правда, у його вигляді (особливо на початку роману) є щось демонічне, нерозгадане. Але ця демонічна особистість стала частиною “нинішнього плем'я” і перетворилася в карикатуру на саму себе. Сильна воля й спрага діяльності змінилися розчарованістю й безсиллям, і навіть високий егоїзм поступово почав перетворюватися в дрібну себелюбність. Риси сильної особистості залишаються лише в образі відщепенця, що, однак, належить своєму поколінню.

Геніальність М. Ю. Лермонтова виразилася насамперед у тім, що він створив безсмертний образ героя, що втілив всі протиріччя своєї епохи. Не випадково В. Г. Бєлінський побачив у характері Печорина “перехідний стан духу, у якому для людини все старе зруйновано, а нового ще немає й у якому людина є тільки можливість чогось дійсного в майбутньому й зроблена примара в сьогоденні”.

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить