Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Побачив би й допоміг, адже неможливо пройти мимо, коли в коня

Random Images

Твір: Маяковський В. В. - Різне - "Маяковський «Добрий стосунок до коней»"

"Маяковський «Добрий стосунок до коней»"

Маяковський «Добрий стосунок до коней»

Мені здається, що немає й не може бути людей, байдужих до поезії. Коли ми читаємо вірша, у яких поети діляться з нами своїми думками й почуттями, розповідають про радість і сум, захваті й уболівай, ми страждаємо, переживаємо, мріємо й радіємо разом з ними. Я думаю, що настільки сильне відповідне почуття пробуджується в людей при читанні віршів тому, що саме поетичне слово втілює в собі найглибший зміст, найбільшу ємність, максимальну виразність і надзвичайну силу емоційне фарбування.

Ще В. Г. Бєлінський відзначав, що ліричний добуток не можна не переказати, не розтлумачити. Читаючи вірші, ми можемо лише розчинитися в почуттях і переживаннях автора, насолодитися красою створюваних їм поетичних образів і із захватом слухати неповторну музикальність прекрасних віршованих рядків!

Завдяки ліриці ми можемо зрозуміти, відчути й довідатися особистість самого поета, його щиросердечний настрой, його світогляд.

От, наприклад, вірш Маяковського «Добрий стосунок до коней», написане в 1918 році. Добутку цього періоду носять бунтарський характер: у них чутні глузливі й зневажливі інтонації, відчувається прагнення поета бути «чужим» у далекому йому світі, але мені здається, що за всім цим ховається ранима й самотня душа романтика й максималіста.

Жагуча спрямованість у майбутнє, мрія про перетворення миру - основний мотив всієї поезії Маяковського. Уперше з'явившись у ранніх його віршах, видозмінюючись і розвиваючись, він проходить через всю його творчість. Поет запекло намагається звернути увагу всіх живучих на Землі людей на хвилюючі його проблеми, розбудити обивателів, що не мають високих духовних ідеалів. Поет призиває людей співчувати, співпереживати, співчувати тим, хто перебуває поруч. Саме байдужість, невміння й небажання зрозуміти й пошкодувати викриває він у вірші «Добрий стосунок до коней».

По-моєму, ніхто не може так виразно, як Маяковський, усього лише кількома словами описати звичайні явища життя. От, наприклад, вулиця. Поет використовує всього шість слів, а яку виразну картину малюють вони:

Вітром опиту,

Льодом взута,

Вулиця сковзала.

Читаючи ці рядки, я наяву бачу зимову, що продувається вітрами вулицю, крижану дорогу, по якій скакає кінь, упевнено цокаючи копитами. Усе рухається, все живе, ніщо не перебуває в спокої.

І раптом... упав кінь. Мені здається, що всі, хто поруч із нею, повинні завмерти на мить, а потім відразу кинутися на допомогу. Я хочу крикнути: «Люди! Зупинитеся, адже поруч із вами хтось нещасний!» Але ні, байдужа вулиця продовжує рух, і лише

За зевакой зевака,

Штани пришедшие Кузнецьким клешить,

Скупчилися,

Сміх задзвенів і задзвякав:

- Кінь упав! -

- Упав кінь!

Мені разом з поетом соромно за цих байдужних до чужого горя людей, мені зрозуміло його зневажливе відношення до них, що він виражає своєю головною зброєю - словом: їхній сміх неприємно «дзвякає», а гул голосів схожий на «виття». Маяковський протиставляє себе цій байдужій юрбі, він не бажає бути її частиною:

Сміявся Кузнецький.

Лише один я

Голос свій не вмішував у виття йому.

Підійшов

І бачу

Очі кінські...

Навіть би якщо поет закінчив свій вірш цим останнім рядком, він, по-моєму, уже багато чого б сказав. Слова його настільки виразні й вагомі, що будь-яка людина побачила б в «очах кінських» здивування, біль і переляк. Побачив би й допоміг, адже неможливо пройти мимо, коли в коня

За каплищей каплища

По морді котиться,

Ховається у вовні...

Маяковський звертається до коня, утішаючи її, як утішав би друга:

Кінь, не треба.

Кінь, слухайте -

Чого ви думаєте, що ви їх плоше?

Поет ласкаво називає її «дитинкою» і говорить пронизливо-прекрасним, наповненим філософським змістом слова:

всі ми небагато коня,

кожний з нас по-своєму кінь.

І підбадьорене, що повірило у свої сили тварина знаходить другий подих:

кінь

рвонулася,

устала на ноги,

ржанула

і пішла.

Наприкінці вірша Маяковський уже не викриває байдужість і егоїзм, вона закінчує його жизнеутверждающе. Поет як би говорить: «Не пасуйте перед труднощами, учитеся їх переборювати, вірте у свої сили, і все буде добре!» І мені здається, що кінь чує його:

Хвостом помахувала.

Руда дитина.

Прийшла весела,

Стала в стійло.

І всі їй здавалося -

Вона лоша,

І коштувало жити,

І працювати коштувало.

Мене дуже схвилювало цей вірш. Мені здається, що воно не може залишити байдужим нікого! Я думаю, що все повинні вдумливо прочитати його, адже якщо вони це зроблять, то на Землі стане набагато менше егоїстичних, злого й байдужних до чужого нещастя людей!

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить