Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Є рід людей, відомих під ім'ям: люди

Random Images

Твір: Гоголь. Н.В. - Мертві душі - "Поміщицька Русь у поемі Н. В. Гоголя «Мертві душі»."

"Поміщицька Русь у поемі Н. В. Гоголя «Мертві душі»."

Поміщицька Русь у поемі Н. В. Гоголя «Мертві душі».

«Мертві душі»... Це заголовок саме

носить у собі щось навідне жах. І інакше він не міг назвати; не ревізькі мертві душі, а всі ці Ноздревы, Манилови й всі інші - от мертві душі, і ми їх зустрічаємо на кожному кроці».

А. И. Герцен

Прочитавши поему Миколи Васильовича Гоголя «Мертві душі», я хочу розповісти про свої враження й розкрити вищевказану тему. Спочатку я спробую розповісти про всіх поміщиків, у гостях у яких побував Чичиков.

Першим таким поміщиком був Манилов. Гоголь так передає враження Чичикова: «Один бог хіба міг сказати, який характер у Манилова. Є рід людей, відомих під ім'ям: люди так собі, ні те ні рє, ні в місті Богдан, ні в селі Селіфан... риси особи його були не позбавлені приємності, але в цю приємність, здавалося, надто передане цукру».

Як видно з опису будинку Манилова, у нього завжди чого-небудь не вистачає, наприклад, тільки частина меблів обтягнута шовковою матерією, а два крісла покриті рогожею; господарством займається прикажчик. У кабінеті в хазяїна перебуває книга, уже два роки відкрита на чотирнадцятій сторінці.

Манилов як особистість - сім'янин, він любить дружину й дітей, щиро радується приїзду гостюючи, усіляко намагається догодити йому й зробити приємне.

Другий маєток, посещенное Чичиковым, був маєток Коробочки. Господарка, як неї описує автор, «жінка літнього років, у якімсь спальному чіпці, надягнутому нашвидку, із фланеллю на шиї, одна з тих матінок, невеликих поміщиць, які плачуться на неврожаї, збитки й тримають голову трохи набік, а тим часом набирають потроху деньжонок у пестрядевые мішечки...». Дуже довго нашому героєві довелося вмовляти Настасью Петрівну продати йому мертві душі. Спочатку вона зачудувалася, коли почула про предмет покупки, але потім навіть побоялася продешевити. «Эк її, дубинноголовая яка! - зробив для себе висновок Чичиков...»

Побував Павло Іванович і в Ноздрева. Ноздрев, за словами автора, був з таких людей, які «завжди балакуни, гульвіси, народ видний». Крім того, цей поміщик бреше й лестить майже по будь-якому приводі, питанню й на будь-яку тему, наприклад, навіть при грі в карти або шашки він шахраює. Характер Ноздрева дає зрозуміти, що він може щось пообіцяти, але не зробити.

Такий виявилася Ноздрев - відчайдушна натура, гравець, гульвіса. Для Ноздрева будь-яка угода - щось начебто гри, отут для нього немає ніяких моральних перешкод, як, втім, і для всіх його життєвих учинків. Наприклад, тільки приїзд до Ноздреву капітана-справника рятує Чичикова від фізичної розправи.

Собакевич здався Чичикову «досить схожим на середньої величини ведмедя». Природа недовго мудрувала над його особою: «вистачила сокирою раз - вийшов ніс, вистачила в іншій - вийшли губи, більшим свердлом колупнула ока й, не обскобливши, пустила на світло, сказавши: «живе!»

Меблі в будинку Собакевича такий же важка, як і хазяїн. Він ненажерливий, може з'їсти за один раз цілого осетра або баранячий бік. Хоча тугодум, але свого не упустить. Досить згадати сцену торгівлі, коли Михайло Семенович запитує за мертву душу «по ста рублів» і уступає зрештою «по двох з полтиною».

«Кулак, кулак!» - умозаключил Чичиков про Собакевиче перед від'їздом. Чи можемо ми знайти в такого персонажа що-небудь позитивне? Безумовно. Собакевич піклується про своїх кріпаків. Але й отут є свій мінус - він це робить із міркування: скривдиш мужика - «тобі ж гірше буде».

Нарешті наш герой приїхав до Плюшкину. Побачивши якусь дивну фігуру, Чичиков спочатку вирішив, що це ключниця, але це виявився сам хазяїн. Чичиков подумав: якби він зустрів Плюшкина на паперті, те «...дав би йому мідний гріш...», хоча цей поміщик мав більше тисячі душ селян. Жадібність його безмірна.

У нього накопичені величезні запаси, таких запасів вистачило б на багато років безтурботного життя, але він, не задовольняючись цим, ходив щодня по своєму селу й усе, що попадалося, тяг до себе додому.

Так закінчилася поїздка нашого мандрівника по маєтках поміщиків. Манилов, Коробочка, Ноздрев, Собакевич - незважаючи на те, що характери їх всіх «далеко не ідеальні», у кожного з них є хоч що-небудь позитивне. Виключенням є, мабуть, тільки Плюшкин, образ якого викликає не тільки сміх і іронію, але й відраза. Гоголь, завдяки своєму письменницькому професіоналізму й майстерності, як ми бачимо з вищевикладеного, розповідає про все це в дуже цікавій сатиричній формі.

Таким чином, коротко охарактеризувавши всіх поміщиків, з якими спілкувався Чичиков, і, зробивши відповідний висновок, я хочу закінчити свій твір.

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить