Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Смерть Базарова - результат його трагічного життя. Зовні

Random Images

Твір: Тургенєв. И.С. - Дим - "Новий герой російської літератури XIX століття"

"Новий герой російської літератури XIX століття"

НОВИЙ ГЕРОЙ РОСІЙСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ XIX СТОЛІТТЯ

Сила без змісту. И. С. Тургенєв «Батьки» і «діти» у Тургенєва - це саме дворяни й різночинці, їхні непримиренні протиріччя відбилися в його романі з такою ясністю й виразністю, були зображені з такою художньою силою, що сам добуток стало явищем не тільки російської літератури, але й громадського життя. Не було тоді в російському суспільстві людини, який би відніс равнодушно до роману, і насамперед до головного героя його, різночинцеві Базарову Євгенію Васильовичу... «Я не пам'ятаю, щоб який-небудь літературний твір наробило стільки шуму й збудило стільки розмов, як повість Тургенєва "Батьки й діти". Можна позитивно сказати, що "Батьки й діти" були прочитані навіть такими людьми, які зі шкільної лави не брали книгу в руки»,- згадувала А. Панаєва. У критику схлестнулись найбільші суспільні діячі: роман і рішуче звеличувався, і настільки ж безапеляційно заперечувався. А це й зрозуміло. Базарів для російського життя й для російської літератури - фігура нова, у всім незвичайна. Уже зовнішній вигляд його підкреслює новизну, демократизм героя. Колись читач звик зустрічати зовні витончених, з иголочки й по останній моді одягнених шляхетних героїв - Онєгіна, Печорина, Бельтова, Рудій-На... А отут - у стародавньої «одежонке», з більшими червоними руками без рукавичок, із грубими рисами особи, безглуздими бакенбардами, із грубуватими манерами, що курить огидні смердючі «сигарки» - Базарів. «...Від суворої праці грубіють руки, грубіють манери, грубіють почуття»,- пояснив пізніше Писарєв читаючій публіці. Базарів, оригінальний зовні, незвичайний і по походженню. «Мій дід землю орав»,- «з гордовитою гордістю» заявляє він дворянам Кірсановим. Раніше цього могли тільки соромитися. А він і представляється не по-дворянски, а по-крестьянски, вимовляючи по батькові на зразок прізвища: «Євгеній Васильєв». Сам по собі різночинець - не така вуж новина для російської літератури. Він відомий ще із часів Пушкіна - Євгеній з «Мідного вершника», Самсон Вырин з «Станційного доглядача», а пізніше Акакий Акакиевич Башмачкин з гоголівської «Шинелі». Стосовно них навіть зложилися особливе назваяйе: «маленькі люди», забиті долею, вічні страждальці, йищие, нещасні - вони стали символом соціального гноблення, усіляких лих і позбавлень. Покупка шинелі могла стати найбільшою подією їхнього маленького життя, апофеозом всієї людської діяльності. Але Базарів - не «маленька людина». Силу його натури визнають всі, що навіть ненавидить і нехтує його Павло Петрович Кірсанов. Та й сам про себе Євгеній Васильович говорить: «Адже я гігант!» Колишні герої російської літератури - дворяни неодмінно попадали в розряд «зайвих людей». Базарів прийшов у життя як працівник, що має перед собою ясну мету. Він не оглядається на своє виховання й не посилається на несприятливий час. «Усяка людина сам себе виховувати повинен. А що стосується до часу - отчого я від нього залежати буду. Пускай краще воно залежить від мене»,- і в цьому він незвичайний. Базарів зовні пересічний студент-медик, «лекаришка», як презирливо морщиться Павло Петрович, але всі почувають і розуміють: доля простого повітового лікаря - не для Базарова. Аркадій Кірсанов прямо затверджує в розмові з батьком Базарова, що син його прославиться, але не на медичному поприщі. У Базарове, без сумніву, угадується общественны! діяч, революціонер. Тургенєв перший серед росіян писате лий разючим художнім чуттям угадав, а потім i відобразив це небачене явище російського життя - нігілізм Отже, уперше з'явився революціонер перед російською публікою Саме революціонер, хоча в романі «Батьки й діти» він ка] начебто далекий ще від якої б те не було революційної борь би. Але автор наполегливо підкреслював: «...якщо він називаєте, нігілістом, то треба читати: революціонером». Саме заперечення нещадне заперечення Базаровым багатьох сторін действитель ности революційно по своїй суті. Слово «нігіліст» походить від латинського nihil - HE що. Ніщо не приймати на віру - от прапор нігілізм* Тургенєв не сам придумав це слово, але «створив» його, тому що по< ле виходу «батьків і дітей» це слово ввійшло в загальне употре( ление й придбало саме те значення, яке додав йому ш сатель. достоєвський записав у себе: «нігілісти з'явилися нас тому, що ми всі нігілісти». всі революціонери? відомому змісті - так. росія перебувала на крутому перел ме своєї історії; і сам момент був революційним - в uii долею змісті слова... одним із символів цього часу ctaj фігура «нігіліста». нігілізм базарова - це спроба перебороти шаблонність мыщ. ления, а також відвернених від дійсності ідей і понять. « -аристократизм, лібералізм, прогрес, принципи,- говорить базарів у діалозі з павлом петровичем,- подумаєш скільки іноземних... і марних слів! російській людині вони даром не потрібні... - що ж йому потрібно, по-вашому?.. помилуйте - логіка історії вимагає... - так на що нам ця логіка? ми й без її обходимося... - ми діємо в силу того, що ми визнаємо корисним,- промовив базарів.- у теперішній час корисніше всього заперечення - ми заперечуємо. - всі? - усе. - як? не тільки мистецтво, поезію... але й... страшно вимовити... - всі,- з невимовним спокоєм повторив базарів». для того часу твердження подібних поглядів мало особливе - революційне значення. правда, тургенєв у запереченні бачив силу небезпечну: «але в запереченні, як у вогні, є сила, що винищує, - і як удержати цю силу в границях, коли те, що вона повинна-'истребить, і те, що їй варто пощадити, часто злите й зв'язане нерозривно?» - запитує тургенєв у статті «гамлет і дон кихот». у переломну епоху російської історії необхідно було усвідомити й розмежувати позиції «батьків» і «дітей», тому що зовні й ті й інші мали начебто єдину мету: суспільне благо. але єдиної мети ще недостатньо для єдності прагнучих до неї. молоді радикали-різночинці й ліберальне дворянство бачили перед собою різні шляхи руху до мети. важливим завданням нігіліста, його суспільною справою, як показав тургенєв, стало виявлення саме цих розходжень. базарів зі своїм завданням справляється блискуче: «...ми догадалися, що бовтати, всі тільки бовтати про наші виразки не коштує праці, що це веде тільки до вульгарності й доктринерства; ми побачили, що розумники наші, так звані передові люди й викривачі, нікуди не годяться, що ми займаємося дурницею, тлумачимо про якесь мистецтво, несвідому творчість, про парламентаризм, про адвокатури й чорт знає про що, коли справа йде про насущному хлібі, коли грубейшее марновірство нас душить... виявляється недолік у чесних людях, коли сама воля, про яку клопоче уряд, навряд чи піде нам взапас, тому що мужик наш радий самого себе обкрасти, щоб тільки напитися дурману в шинку». до сліз знайома картина, страшно стає, що нічого е міняється в російському суспільстві. відношення автора до героя неоднозначно. «я хотів зробити його особу трагічне»,- визнавався сам тургенєв. «і дійсно, жоден з подібних героїв не перебував у такому трагічному положенні, у якому ми бачимо базарова»,- відзначав писарев. базарів - природник, він звеличує можливості тої науки, який він займається. йому здається, що розвиток науки, нарешті, допоможе людині проникнути в усі таємниці життя, дасть йому могутність над природою. у всіх міркуваннях про людину для базарова анатомія й фізіологія є істиною в останній інстанції. його улюблений принцип - розрізати й подивитися: «...ти простудіюй-ка анатомію ока: звідки отут узятися загадковому погляду? все це романтизм, нісенітниця, гнилизна, мистецтво». виходячи з подібності в анатомічній будові людей базарів міркують так: «всі люди один на одного схожі тілом, так і душею, і так звані моральні якості ті самі в усіх: невеликі видозміни нічого не значат. досить одного людського екземпляра, щоб судити про усіх других. люди, що дерева в лісі; жоден ботанік не стане займатися отдельною березою». але тепер і з медичної точки зору це невірно: «людські екземпляри» і тілом не схожі. думка базарова було визначено порівняно низьким рівнем розвитку науки. але важливіше інша його омана: він заперечує індивідуальну неповторність людської особистості. люди не схожі душею, сак берези в лісі (по суті, і берези-те не схожі). але для >Азарова це «гнилизна й мистецтво», тому він просто не замі-*л глибокої по своїй соціальній значимості думки Павла Петровича Кірсанова: «Особистість...- от головне; людська лич-юсть повинна бути міцна, як скеля, тому що на ній усе будується». Часом Базарів припускається суперечності. Він заперечує особистість, але, по суті, затверджує себе саме як особистість. Він заявляє: «Моральні хвороби відбуваються... від потворного стану суспільства. Виправте суспільство, і хвороб не буде» - і цим як би декларує повну залежність особистості від середовища. Не він же й інше говорить: «нехай час від мене залежить», те їсть] для себе заперечує вплив середовища. Настільки ж категоричний Базаро] і в запереченні мистецтва: «Рафаель гроша мідного не коштує», j «чималий хімік у двадцять разів корисніше всякого поета». Рас суждая про мистецтво, Базарів демонструє своє обтяжуюче не вежество, однак зовсім не бентежиться цим. Він сплеча від ает речі, яких «не знає або не розуміє»... Залишається додати про одну приватну помилку Базарова відносно етики й естетики. Він повторює помилку Павла Петровича, що! порахував моральність і мистецтво приналежністю одного лищь дворянства. Саме ледарі-дворяни, по переконанню Базаро - | ва, придумали собі від нудьги всі ці «дрібниці», що трудиться ж! людині вони «даром не потрібні». «Природа не храм, а майстру - i кая, і людина в ній працівник»,- повчає він Аркадія й деспотично намагається нав'язати йому своє заперечення естетики. Подібна система поглядів приведе до збідненого розуміння й сприйняття життя, людини, усього навколишнього світу. І в цьому велика трагедія Базарова, як і в його самітності. Правда, сам він заявляє: «Нас не так мало, як ви думаєте». Але в романі в нього немає жодного однодумця. Лише карикатурні фігури Ситникова й Кукшиной, а ще Аркадій, тимчасовий і випадковий попутник. Базарів самотній і в особистому житті. Старі батьки чи ледве не бояться його, він з ними нудьгує, терпить він крах і у своїх відносинах з Одинцовій. Ці відносини остаточно надломили героя, тому що була уражена «диявольська» гордість Базарова. Він самовпевнено заявив Аркадію: «Коли я зустріну людини, що не спасувала б переді мною, тоді я зміню свою думку пр самому себе». І така людина найшлася - Одинцова. Зненацька з'ясувалося, що й з народом, знанням і розумінням якого Базарів так хвастався, у нього теж немає під - ' линной близькості, серед селян він слывет «чимсь начебто блазня горохового». «Відомо, пан: хіба він що розуміє?» От воістину вирок, винесений Базарову простим мужиком. Пізніше, полемізуючи із Чернишевським і його романом «Що робити?», в «Записках з підпілля» Достоєвський розкриє неспроможність раціоналізму. Існування Базаровых і Рахметовых чимало сприяло появі «підпільних парадоксалістів». Те була своєрідна реакція на раціоналізм. Смерть Базарова - результат його трагічного життя. Зовні вона представляється безглуздої й випадкової, але, по суті, вона з'явилася логічним завершенням розвитку образа Базарова. Вона підготовлена всім ходом оповідання. Утома, бездіяльність і туга героя не могли одержати іншого результату. Але й у смерті він залишається вірний собі. Краще Писарєва про це не скажеш: «Умерти так, як умер Базарів,- однаково що зробити великий подвиг». Саме тут пригадується фраза героя: «Адже я ж гігант!»; перед самою смертю він вимовляє: «Я потрібний Росії... Ні, видно, не потрібний». Покарання Базарова в ньому самому, у його глибокій тузі, що розглянув Достоєвський і сказав про Євгенія Васильовичі, неспокійному й тужному (ознака великого серця), незважаючи на весь його нігілізм». Тургенєв високо оцінив відкликання Достоєвського й писав, що так вірно, як Федір Михайлович, ніхто роман і не зрозумів. «Сила без змісту» - це авторський коментар до образа Базарова. Із граничною відвертістю відбив автор у головному герої недовіра до тої суспільної сили, що народжується, що персоніфікував Євгеній Базарів, не хто інший, як Дон Кихот, що переродився в Гамлета. Песиміст Гамлет знову брав гору на, а ентузіастом Дон Кихотом, увергаючи письменника в нову, глибоку й затяжну духовну кризу.
Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить