Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Підкрадається й моральне “ожиріння”. Колись він вигідно відрізнявся

Random Images

Твір: Чехов А. П. - Різне - "МІЩАНСТВО Й ВУЛЬГАРНІСТЬ - ГОЛОВНІ ВОРОГИ А. П. ЧЕХОВА"

"МІЩАНСТВО Й ВУЛЬГАРНІСТЬ - ГОЛОВНІ ВОРОГИ А. П. ЧЕХОВА"

МІЩАНСТВО И

ВУЛЬГАРНІСТЬ - ГОЛОВНІ

ВОРОГИ А. П. ЧЕХОВА

“Його

ворогом була вульгарність, він все життя боровся з

їй. Ніхто до нього не вмів так нещадно,

правдиво намалювати людям ганебну й

тужливу картину їхнього життя в тьмяному хаосі

міщанської буденщини” - так

охарактеризував творчість А. П. Чехова

Максим Горький

Більшість

своїх повістей і розповідей А. П. Чехов

присвячує зображенню “футлярного життя” і

людей, які примирилися зі своїм

міщанством, вульгарністю й звикли жити в

постійному страху перед різноманіттям

життя. Наприкінці 90-х років А. П. Чехов створює

так звану “маленьку трилогію”,

объединившую три розповіді: “Людина в

футлярі”, “Аґрус”, “Про любов”. Ці

розповіді зв'язані між собою тільки загальної

темою, темою неприйняття футляра, яким би він

не був. У першій розповіді А. П. Чехов в

гротескній формі показує нам “людини

у футлярі”, учителі грецької мови

Беликова. Це боягузлива, тремтяча істота

гнітить навколишнім своїм страхом перед

найменшим проявом життя, залякує й

учителів гімназії, і все місто фразою “як

би чого не вийшло”. Він постійно зітхає,

ниє, а сам ходить по будинках, начебто щось

виглядаючи. Тільки смерть примиряє його з

навколишньою дійсністю. Як пише А.

П. Чехов, Беликов лежав у труні майже

щасливий - нарешті-те він знайшов вічний

футляр. У другій розповіді А. П. Чехов пише

про людину, у якого була одна-единст-венна

мрія в житті - стати власником маєтку й

є “не куплений, а свій Власний

аґрус”. Ціною багатьох позбавлень Чимша-Гімалайський

здійснює свою мрію й на старість

здобуває маєток. Письменник показує,

як сите й спокійне існування

спотворює душу людини. Герой розповіді,

який колись взагалі боявся мати

власну думку, тепер “придбав

зарозумілість саме нахабне, вимовляє одні

тільки істини й таким тоном, точно міністр”,

роз'ївся, “того й дивися хрокне в ковдру”.

У третій розповіді поміщик Алехин

оповідає про себе самому - про те, як він і його

улюблена жінка не зважилися піти

назустріч своєї любові, відступилися від її. І

все це - заради порятунку маєтку, що

поступово вбиває в Алехине все живе

Маленька

трилогія з'являється перед нами як

добуток єдине, внутрішньо закінчене

А. П. Чехов припускав продовжити цей цикл

розповідей, поповнити новими добутками,

але наміру свого не здійснив. Втім,

є підстави думати, що спочатку до циклу

ставилася й розповідь “Ионыч”.

Дмитро

Ионыч Старців, герой розповіді “Ионыч”, був

призначений лікарем у земську лікарню в Дялиже

недалеко від губернського міста С. Він

належить до разночинной інтелігенції, в

його є ідеали, і прагне він до високого

служінню людям. У С. він знайомиться з родиною

Туркиных, “самої утвореної й

талановитої” у місті. Іван Петрович

Туркин грав в аматорських спектаклях,

показував фокуси, гострив, Віра Йосипівна

писала романи й повести для себе й читала їх

гостям

Їхня дочка

Катерина Іванівна, молода миловидна

дівчина, що у родині кличуть Котик, грала

на роялі. Коли Дмитро Ионыч відвідав

Туркиных уперше, те був зачарований. Він

закохався в Катерину. Це почуття виявилося

за увесь час його життя в Дялиже “єдиної

радістю й... останньої”. Заради своєї любові

він готовий, здавалося б, на багато чого. Але коли

Котик відмовила йому, загордившись себе блискучої

піаністкою, і виїхала з міста, він страждав

усього три дні. А потім всі пішло по-давньому.

Згадуючи ж про свої залицяння й високих

міркуваннях (“ПРО, як мало знають ті, які

ніколи не любили!”), він тільки ліниво

говорив: “Скільки турбот, однак!”

Фізичне

постаріння й ожиріння підступають до Старий-Цеву

непомітно. Він перестає ходити пішки,

страждає задишкою, любить закусити

Підкрадається й моральне “ожиріння”.

Колись він вигідно відрізнявся й гарячими

поривами

Душі, і

палкістю почуттів від жителів міста. Довге

час ті дратували його “своїми

розмовами, поглядами на життя й навіть

своїм видом”.

Він по досвіду

знав, що з обивателями можна грати в карти,

закушувати й говорити тільки про самих

звичайних речах. А якщо заговорити, наприклад,

“про політика або науку”, те обиватель

стає в тупик або “заводить таку

філософію, тупу й злу, що залишається тільки

рукою махнути й відійти”. Але поступово

Старців звик до такого життя й втягся в

її. А якщо йому не хотілося говорити, він

більше мовчав, за що одержав прізвисько “поляка

надутого”. Наприкінці розповіді ми бачимо, що він

щовечора проводить у клубі, грає у гвинт,

закушує й зрідка втручається в

розмова:

- Це ви

про що? А? Кого?

Коли Котик

переконалася, що в неї посередні

музичні здібності, те жила лише

надією на любов Старцева. Але це вже не

колишній парубок, що міг прийти

уночі на побачення на цвинтар. Він занадто

заледащів духовно й морально, щоб

любити й мати родину. Він постійно думає: “Добре,

що я тоді не женився”.

Головним

розвагою доктора, в “яке він

втягся непомітно, помалу”, було по

вечорам виймати з кар-манов папірця, а

потім, коли грошей стало занадто багато,

розглядати будинку, призначені до

торгам. Жадібність здолала його. Але він і сам не

зміг би пояснити, навіщо йому одному стільки

грошей, якщо навіть театрів і концертів він чи-шает

себе

Старців і

сам знає, що “старіє, повніє,

опускається”, ні

бажання, ні волі до боротьби з обивательщиною в

його немає. Доктори кличуть тепер просто

Ионычем. Життєвий шлях завершений

Образ

доктори Старцева нагадує нам

гоголівських пер-энажей з “Мертвих душ”.

Він так само мертвий, як всі ці Манилови,

Собакевичи, Плюшкины. Його життя порожнє й

безглузда, як їхнє життя. Таким чином, в

розповіді "Ионыч" А. П. Чехов показує

важку соціальну бо-тезнь, ім'я якої -

духовна деградація

Людині

потрібно “не три аршини землі, а весь земний шap”

- от

девіз А. П. Чехова. А тому його

чудові рссказы стають гарячим

закликом не розгубити світлі ідеали, не

піддаватися згубному впливу вульгарності,

зберегти в собі людини

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить