Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Ми завжди залишимося в неоплатному боргу перед людьми. Що захистили

Random Images

Твір: Шолохов. М.А. - Доля людини - "Доля людини."

"Доля людини."

Доля людини

Про красу душі радянської людини говориться в розповіді М. Шолохова "СЧ", у якому герой зумів піднятися над своєю особистою трагічною долею й життям, в ім'я життя здолати смерть. Андрій Соколов розповідає про своє життя, що була повна борошн, "лишенька", якого йому "довелося сьорбнути по самі ніздрі й вище".

Читаєш розповідь, і здається, начебто прямо в душу тобі дивляться спустошені, як би "присипані попелом ока Андрія, які були наповнені такий неизбывной, смертною тугою". Але виявляється, що ці очі, що бачили борошна й загибель, що бачили дивовижно витонченого у своєму прагненні вбити в людях все людське ворога, на кожному кроці, що бачили в очі смерть, - не втратили здатності бачити й чуйно сприймати все чисте, прекрасне в природі, у навколишнім житті. Серце Соколова виконано доброти до живого, до людей. Його потрясла доля маленької людини - Ванюшки, у чомусь схожа з його власною сумною долею. Багато страждань випало на частку Андрія Соколова: "Куди мене тільки не ганяли за 2 роки полону! Половину Німеччини об'їхав за цей час, і в Саксонії був, на силікатному заводі працював, і в Рурской області був, на шахті вугіллячко відколювало, і в Баварії на грабарствах горб наживале" Але каторжна праця звірства фашистів не зломили його, не вбили в ньому почуття боргу, любов до рідної землі. Своїми руками задушив А. Соколов зрадника, що загрожував своєму взводному видати його німцям. Непохитно переніс Соколов всі борошна концтабору. Хтось доніс начальству "гіркі слова" Андрія про вагу каторжної праці. І от його привели до коменданта. Андрій розуміє, що от зараз, може бути через кілька хвилин, його вб'ють, але він не злякався, не став благати про пощаду, а навпаки. "Схотілося мені їм, проклятим, показати, чтое в мене є своє російське достоїнство й гордість і що в худобину вони мене не перетворили, як не намагалися".

Незвичайна мужність і достоїнство, з яким Соколов поводився, викликали повагу навіть у фашиста, що прихильно подарував Андрію життя, маленький буханець хліба й ще більш маленький шматок сала. Андрій Соколов розумів, що тільки підтримка товаришів допомогла йому вижити, і, повернувшись у барак, Андрій ділить добутий хліб з усіма нарівно.

З перших мінут полону Соколова не залишала думка про втечу. Перший раз втеча не вдалася, але в другий раз Андрій не тільки сам вирвався з полону, але й привіз із собою "німця, інженера в чині майора армії" з дуже важливими документами. Поправившись у госпіталі, Андрій вертається додому, але тут нове важке горе звалюється на його плечі: загибель дружини й дочок. Соколів знову вертається а фронт і там довідається про геройську загибель сина, що залишався останньою радістю й опорою в нього життя

Зустріч із Ванюшею зіграла більшу роль у житті А. Соколова. Цей хлопчик-сирота, з "світлими, як небушко, очами", пожвавив його душу. Всю свою батьківську любов, всю теплоту свого серця Андрій віддає цьому хлопчаті. Зустріч цих двох людей, всі, що втратили в роки війни, допомагає їм обом "выдюжить".

Написано багато добутків, але, на мій погляд, у жодній книзі так не відбита сила духу радянської людини, як у розповіді М. Шолохова "СЧ".

Скільки їх, відомих і безіменних героїв, про які вже написані або тільки ще пишуться книги й вірші. Ми завжди залишимося в неоплатному боргу перед людьми. Защитившими мир від фашизму, перед солдатами, їхніми матерями й удовами. Вони завжди жили й будуть жити в пам'яті народу, завжди будуть прикладом для нас, молодих. Саме до нас звернені слова "Реквієму" Р. Рождественського:

Не плачте!

У горлі стримаєте

стогони

Пам'яті полеглих

Будьте гідні,

Вічно гідні

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить