Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Особливе значення має й зміна осіб, що ведуть оповідання. Спочатку

Random Images

Твір: Лермонтов. М.Ю. - Герой нашого часу - "ПЕЧОРИН - ГЕРОЙ СВОГО ЧАСУ"

"ПЕЧОРИН - ГЕРОЙ СВОЇ ЧАСИ"

ПЕЧОРИН -

ГЕРОЙ СВОГО ЧАСУ

Саме

назва роману говорить про те, що

Лермонтову хотілося глибше вникнути в

громадське життя свого часу. 30-е роки XIX

століття,

сменившие час декабристів,- це роки

миколаївської реакції. Головна проблема

цього роману - доля мислячого,

талановитої людини, що не міг знайти

собі застосування в умовах суспільного

застою. Бєлінський назвав його “розумної

непотрібністю”, “моральним калікою”.

Головна

проблема цього роману - доля мислячого,

талановитої людини, що не зміг

знайти собі застосування в умовах

суспільного застою. Бєлінський назвав його

“розумною непотрібністю”, “моральним

калікою”. Лермонтов показав Печорина як

би через історію “душі людської”

через нього долю

Образ

Печорина “як героя свого часу”

розкривається у взаєминах з іншими

персонажами, які не схожі ні по

характеру, ні по положенню на Печорина.

Особливе значення має й зміна осіб, ведучих

оповідання. Спочатку про Печорине

розповідає Максим Максимыч, “проїзний

офіцер”.

Потім про нього говорить автор-оповідач, а

далі Печорин розкривається у своїх

щоденниках. Уже сам портрет Печорина

характеризує його як неабияку особистість

Ока в нього “не сміялися, коли він сміявся”.

Він немов витканий із протиріч: те він смів,

енергійний, наполегливий, те тихий і лагідний,

поглиблений у себе. Так само нерівний він в

відносинах з людьми, і ці відносини ще

більше підкреслюють суперечливість

натури Печорина.

Є в

Печорине якості, що залучають людей, з

якими йому доводиться спілкуватися. Бувають

ситуації, коли він навіть вигідно відрізняється

від інших. Печорин, з ким би він не спілкувався,

робить на всіх враження, не додаючи

до того більших зусиль. Грушницкому ж потрібно

затратити безліч зусиль, щоб звернути

на себе увага. Поводження Груш-Ницкого

викликало почуття роздратування в Печорина.

Весь свій розум, енергію він ужив заради

дрібного, незначного задоволення: “побесить”

Грушницкого. Печорин приклав всі зусилля,

щоб Мері полюбила його. Порожнеча життя

змушує його діяти заради відчуття

життя, що й привело до дуелі Сгрушницким.

Із всіх

героїв роману Вернер ближче всіх до Печорину

по своєму інтелектуальному рівні. Він

розумний, проникливий, так само, як і в

Печорина, у Вернера іронічний склад розуму

Вернер - єдина людина, з яким

Печорину легко й просто. Вони розуміють друг

друга з півслова, і Печорин дорожить

думкою Вернера. У дуелі Печорина з

Грушницким Вернер виступає в ролі

секунданта, але результат дуелі лякає його, і

Вернер вирішує попрощатися Спечориным.

Ні глибокої

любові, ні справжньої прихильності Печорин

не випробовує ні до кого з жінок. З Бэлой він

звертається, як з обридлою іграшкою. Граючи

на забобонах і інстинктах горців,

Печорин витрачає свій розум, енергію на мету,

неварту чималої людини

У своєму

відношенні до князівни Мері Печорин виглядає

ще більш отталкивающе. Він домагається любові

молодої князівни тільки лише для того, щоб

досадити Грушницкому, він навіть не

замислюється над тим, що прирікає Мері на

страждання

чиЗдатний

взагалі Печорин любити? З відношення

Печорина до Віри ми розуміємо, що він любить її.

Сильніше всього це почуття проявляється в той

момент, коли виникає небезпека втратити

Віру: “...Я молився, проклинав, плакав,

сміявся... ні, ніщо не виразить мого

занепокоєння, розпачу!.. Віра стала для

мене дорожче всього на світі...” Але таке

стан триває в Печорина недовго. Його

стали долати питання, навіщо це йому “гнатися

за загиблим щастям”, що йому дасть

остання зустріч, але найбільше він

боявся, що його можуть побачити ридаючої. І

Печорин вертається домийся

В

відносинах у людьми Печорин проявляється

більш ніж “порожньою непотрібністю”. Це й про нього

Лермонтов сказав в “Думі”:

“И

ненавидимо ми, і любимо ми випадково,

Нічим не

жертвуючи ні злості, ні любові,

И царює

у душі якийсь холод таємний,

Коли вогонь

кипить у крові”.

Печорин сам

говорить про себе: “У мені живуть два чоловіки:

один живе в повному змісті цього слова,

іншої мислить і судить його”. Печорин -

енергійна, розумна людина, але він не може

знайти застосування своєму розуму, своїм знанням

Печорин - жорстокий і байдужий егоїст,

тому що він заподіює нещастя всім, з

ким спілкується, і його не хвилює стан

інших людей. Але Бєлінський говорив, що він “страждаючий

егоїст”, тому що він обвинувачує себе за

свої вчинки, він усвідомлює свої дії, і

нічого не приносить йому задоволення

Провиною всьому те суспільство, у якому

з'являлися талановиті люди, але які не

змогли виявити свої здатності, звернути

свою енергію на доброї й потрібної справи

Реакційна

критика не змогла дати належної оцінки

образу Печорина. Ф. Булгарин оцінив

позитивно в романі всі, крім головного

героя, як би відкидаючи тим самим той

нещадний вирок умовам життя

російського суспільства, продуктом якого був

Печорин. Характерно, що оцінка Булгарина

збіглася з оцінкою Миколи I,

який

спочатку вирішив, що героєм буде старий

служака Максим Максимыч. Коли роман був

дочитано, цар прийшов до думки, що образ

Печорина - данина західній моді. Саме так в

листі до імператриці оцінив Микола I

роман

свого геніального сучасника, якого

він ненавидів. Печорин був породженням

російської дійсності, не тільки героєм,

але й жертвою свого часу

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить