Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Читаєш і думаєш: напевно, так у житті не буває. Але, всупереч

Random Images

ЧОМУ Я ЛЮБЛЮ А. И. КУПРИНА

Мені дуже подобаються твори Олександра Куприна. Відкривши минулим улітку один з томів зборів його творів, я занурився в дивний мир його героїв. Пахнуло солоним морським вітром Балаклави, зашумів чаклунський поліський ліс. Я побачив, саме побачив, дуже різних людей, що живуть на сторінках його повістей і розповідей. Мене вразила жвавість створених письменником образів. У всіх героях Куприна є щось, що змусило мене співпереживати їм, радуватися й засмучуватися разом з ними. Я читав і не міг відірватися. Мені схотілося побільше довідатися про цього письменника, і я з подивом виявив, яким цікавим він був людиною

Особливе враження на мене зробив список професій, які він перепробував, розставшись із військовою службою. Куприн був репортером, будівельником, вирощував тютюн і вивчав зуболікарську справу, був псаломщиком і вантажником, разом з Уточкиним піднімався на повітряній кулі й опускався у водолазному костюмі на морське дно. У силу збігу обставин письменник виявився в еміграції після революції й майже двадцять років жагуче прагнув повернутися в Росію. Куприн був непоправним оптимістом і життєлюбом. І, напевно, тому в його добутках, незважаючи на безліч драматичних ситуацій, життя б'є ключем. Мені подобаються герої Куприна. Це люди з відкритою душею й чистим серцем. Закриваєш книгу, і ще довго залишається враження чогось світлого

Хочеться детальніше написати про близькі мені темах у творах Куприна. Говорячи словами Висоцького, «я не люблю насилья й бессилья», «не виношу, коли безневинних б'ють». А в житті, на жаль, доводиться зіштовхуватися з такими явищами. Тому мені особливо близькі ті герої письменники, які повстають проти приниження людини, намагаються відстояти людське достоїнство й відновити справедливість

Це, наприклад, підпоручик Ромашов з «Двобою», що виступає проти сваволі, що панує в армії, знущання офіцерів над солдатами. Ромашов заступається за татарина Шарафутдинова, що майже не розуміє по-російському й ніяк не може уразуметь, що від нього хоче полковник. Він утримує від самогубства солдата Хлебникова, жалує й утішає його. Ромашов, на відміну від інших офіцерів полку, розуміє, що «сірі Хлебникови з їх одноманітно-покірними й обессмисленними особами - насправді живі люди, а не механічні величини...».

Мені здається, що й князь Шеин, чоловік героїні «Гранатового браслета», - добра й справедлива людина. Він зі співчуттям ставиться до поштового чиновника Желткову, жагуче закоханому у Віру Миколаївну. Він розуміє, що на його очах розгорнулася «величезна трагедія душі», і, відкинувши забобони, проявляє глибоку повагу до почуттів «маленької людини».

Одна із центральних тем у творчості Куприна - тема любові. Багато хто його герої ясніше всього розкриваються, освітлені любовним почуттям. Мені здається, що в жодному із прочитаних мною раніше літературних творів тема любові не звучала так, як у Куприна. У його повістях любов безкорислива, самовіддана, що не чекає нагороди, любов, для якої зробити будь-який подвиг, піти на мучення зовсім не праця, а радість. Ніякі життєві зручності, розрахунки й компроміси не повинні її стосуватися. Любов у творах Куприна завжди трагична, вона свідомо приречена на страждання

Саме така всепоглинаюча любов торкнулася поліської «відьми» Олеси, що полюбила «доброго, але тільки слабкого» Івана Тимофійовича. «Чистий і добрий» Ромашов жертвує собою заради розважливої Шурочки Николаевой. Така й лицарська, і романтична любов Желткова до княгині Вірі Миколаївні, що поглинула всю його істоту. Жовтків іде з життя без скарг, без докорів, вимовляючи, як молитву: «Так святиться ім'я Твоє».

Незважаючи на трагічну розв'язку, герої Куприна щасливі. Вони вважають, що їхнє життя, що освітило, любов - це справді прекрасне почуття. Олеся жалує тільки про те, що в неї немає дитини від коханої людини, Жовтків умирає, благословляючи улюблену жінку. Суламифь дякує цареві Соломона за подароване їй щастя. Так описує любов А. Куприн. Читаєш і думаєш: напевно, так у житті не буває. Але, всупереч здоровому глузду, хочеться, щоб було

У розповідях і повістях Куприна мені імпонує разюча точність в описі побутових подробиць, відтворення життя у всіх її непомітних дріб'язках. Він уміє влучним словом так охарактеризувати людини, що відразу його представляєш. Наприклад, підпоручик Ромашов думає про себе в третій особі. Читаєш, і виникає образ молодого, небагато смішного, невпевненого в собі людини, що хоче здаватися значним

У Куприна є чудові описи природи. Тло створює певну атмосферу, у якій розвертається подальша дія. Опис чудесного винограднику й сходу сонця в «Суламифи» випереджає появу найкрасивішої дівчини, її дзвінкий голос вплітається в ранковий хор природи

На тлі таємничого лісу ми зустрілися з поліською чаклункою Олесей. Пейзаж створює враження незвичайності всього що відбувається. Картини весняної природи, що пробуджується, супроводжують зародження любові Олеси й Івана Тимофійовича, а прощаємося ми з героями повести під акомпанемент стихії, що розбушувалася

Ароматами Чорного моря пронизані нариси «Листригони». Зі сторінок книги запахло водоростями, свіжою й смаженою рибою, заблищала на сонце риб'яча луска. На цьому тлі ми знайомимося з відчайдушними й мужніми балаклавскими рибалками і їх життям

От, мабуть, і все, що я хотів сказати про Олександра Івановичі Куприне. Таким я його представляю й люблю. Гуманізм, доброта, щиросердечна мудрість - от чому можна вчитися в цього письменника

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить