Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Уже після смерті батька Дмитро відвіз Милочку

Random Images

Рецензія на розповідь Л. Улицкой «Дочка Бухари»


 
 Розповідь Людмили Улицкой був написаний в 1994 році. Дуже сильно вражає, що багато розповідей сучасності присвячені не сьогоднішньому часу, а саме часу початку століття, війні й післявоєнному часу. Події в розповіді відбуваються наприкінці травня сорок шостого року, коли люди ще не оправилися від військових потрясінь. Описується бідна “архаїчне й слобідське московське життя, ніздрювата й закоулочная”. Після таких описів читач відразу поринає в просту й у той же час якось пригноблене життя людей, у їхні проблеми.
 У Москві багато злиденний і напівголодних, і різкий контраст виникає з появою сина старого доктора Дмитрика: “...у двір в'їхав “ опель-кадет” і зупинився біля хвіртки докторського будинку”. Може бути, події розповіді трохи неправдоподібні, але тут чітко показані можливі проблеми й лиха героїв. Так, наприклад, складно представити, що в Москву після війни можна привезти “красуню” зі Сходу, однак згодом образ Бухари (так назвав Дмитрик свою дружину) уписується в оповідання, і риса між московською щоденністю й появою дівчини зі Сходу незабаром стирається.
 Але після прочитання розповіді виникає дуже важке чув ство. Навіть зараз люди рідко звертають увагу на злиденних, інвалідів, які зустрічаються їм на вулиці. Лише деякі люди дійсно розуміють лихо конкретної людини й те поверхово, не підозрюючи, що ж може бути в нього в душі. Але якщо ввійти хоч на мить у цей мир, подивитися на проблеми таких людей, то можна жахнутися, закрити особу руками й відразу втекти звідти.
 Бухара народила Дмитру дочка, що вони назвали Милочкой, але відразу ж після появи дитини в будинку батько Дмитрика побачив, що дівчинка була млява, отечная, у неї спостерігалася м'язова розслабленість і повна відсутність хватального рефлексу. Уже після смерті батька Дмитро відвіз Милочку в Інститут педіатрії, де доктор “проголосив діагноз по тимі часам рідкий - класичний синдром Дауна”. Звичайно, складно було витримати таке потрясіння, і незабаром Дмитрик залишив Бухару з дочкою й пішов до іншої жінки. У цьому він виявив свою невитриманість, відсутність сили волі, а може, він і не любив Бухару і його приваблювала в ній тільки краса?
 Але Бухара змогла гідно виховати Милу: вона водила її в школу для відсталих дітей, куди й сама влаштувалася працювати. Вона супроводжувала дочку скрізь, намагалася навчити її як можна більше різноманітним речам: готовити, тримати голку в руках. Відразу після відходу чоловіка Бухара занедужала й знала, що незабаром умре. Вона дуже боялася за Милу, що залишиться в цьому житті зовсім одна, така безпомічна. Бухара звозила дочку на батьківщину й привезла звідти трави й різних сухих фруктів. Вона знала, що якщо буде пити відвар із трави, то проживе довше, і всіляко намагалася не думати про те, що ж буде далі.
 Ще одне затіяла мати Милі - видати дочка заміж. Працюючи в лікарні, вона бачила багато хворих і один раз побачила добрий старого, що прийшов до неї зі своїм хворим сином. Пізніше старий довідався про намір Бухари, і він не був особливо проти. Відразу після весілля Бухара виїхала на батьківщину й там умерла, залишивши Милу й Григорія зовсім одних. Здавалося б, що життя для них була кінчена, адже вони повинні були незабаром умерти, але вони були щасливі. Тут якось мимоволі прокидається жалість. Григорій щодня проводжав Милу до зупинки й зустрічав її: “...вони йшли по вулиці, взявшись за руки, маленька Милочка на каблуках, у дівочому рожевому платті Бухари, і її чоловік, большеголовий Григорій з лисиною, що поростила пухом,, обоє у виродливих круглих окулярах, виданих їм безкоштовно, - не було людину, що не оглянувся б їм вслід”. Багато хто показували на них пальцем і навіть сміялися. Але вони не зауважували чужого інтересу. Адже зараз є безліч здорових, повноцінних людей, які могли б тільки позаздрити їхньому щастю!

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить