Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Така «Калина червона» - оповідання про трагічну

Random Images

Чисте світло високої моральної ідеї в сучасній літературі

Нам з неправдою ве зжитися, у затишку вужів не ужиться...

Е. Евтушенко

«Росіянин народ за свою історію відібрав, зберіг, підніс до степеня поваги такі людські якості, які не підлягають перегляду: чесність, працьовитість, совісність, доброту. Ми із всіх історичних катастроф винесли й зберегли в чистоті велика російська мова, вона переданий нам нашими дідами й батьками... Увіруй, що все було не зрячи: наші пісні, наші казки, наші неймовірної ваги перемоги, наше страждання - не віддавай усього цього за понюх тютюну. Ми вміли жити. Помни це. Будь людиною».

Ці слова належать В. М. Шукшину, дивному, неповторному, істинно народному художникові. Не набагато більше десяти років тривала творча діяльність Шукшина, але зробленого їм вистачило б іншому на целую життя. Василь Шукшин спалахнув на обрії російської культури сліпуче чистої, яркою зіркою, прямо-таки казковим розсипом дарувань. Письменник, романіст і драматург, режисер більших народних кинополотен, дивний, неповторний артист, що вміє в самій повсякденній інтонації сказати таку пронизливу, таку неповторну правду про просту людину - не колосі, не титані, а про просту російську людину, що мільйони серць сміялися, і плакали, і завмирали в єдиному пориві. І в тім-раз у раз, що всі начебто б різнобічні його дарування були об'єднані одним прагненням, одним поривом - пізнати душу народу, злитися з нею в нерозривній єдності...

Шукшин починав з розповідей про земляків. Нехитрих і невигадливих. Він чуйно вловив соціальні зміни в сучасній дійсності, духовні настрої свого часу. Спроба зрозуміти: «А навіщо всі?» - мучить багатьох героїв Шукшина. Глибинною напруженістю відрізняється розповідь «У профіль і анфас». Терзають сумніву Івана, незадоволений він своїм життям і собою, хоче зрозуміти, для чого живе й працює: «А я не знаю, для чого я працюю... Невже тільки нажраться? Ну нажрался... А далі що?»

Тільки віра в гуманні початки життя, віра в сили людини здобути перемогу над злом спонукала його написати такі розповіді, як «Кляуза» і «Образа» . В основі цих розповідей до болю пізнавана ситуація. В «Кляузі»: не побажала дати пропуск, не пропустила до хворого, обійшлася грубо з людиною літня вже жінка - вахтерка. Тим часом на очах у нього були пропущені ті, хто сунув рублевку або плитку шоколаду в кишеню її бруднуватого халата. Явна несправедливість, і реакція на неї гостра. Наприкінці розповіді звучать тяжкі, як подих, слова: «Я ніяк не міг заспокоїтися протягом усього дня... страшно й огидно стало жити, не можу зібрати воєдино думки, не можу довести собі, що це дріб'язок. Рука трясеться, душу трясеться, думаю: «Так отчого ж така свідома, така в нас осмислена той^-те-зліст-те?.. Що з нами відбувається?»

Схожа ситуація й у всі твори на a l l soch © 2005 розповіді «Образа». «Що таке діється з людьми», - вопрошает Сашка Єрмолаєв, головний герой «Образи». Повсякденні життєві зіткнення викликають у героях гостру реакцію, підводять до непримиренних міркувань про природу людського хамства, байдужості, а там і далі - взагалі про людське життя

У розповідях Шукшина за зовні простим, невибагливим, часом буденним фактом криється широке філософське осмислення дійсності, ставляться питання про зміст людського життя, про добро й зло, про душ людської

От герой розповіді «Вірую» Максим Яриков. Налягла якась особлива туга на нього, сорокалітнього, злого на роботу мужика. Не може Максим сказати, що з ним відбувається. Почуває - болить душу. Але як пояснити - чому? Ненавидить він тих «людей, у яких душі немає. Або вона погана». Думає, болісно міркує герой: а навіщо всі? Навіщо живе він і люди довкола нього? Почув Максим Яриков, що до Лапшиним приїхав «самий натуральний» піп, і пішов до нього довідатися: «У віруючих болить чи душу ні». І виявляється, що цьому попові «ніщо людське не далеке», а ім'я бога, у який він вірить - Життя. «Ти прийшов довідатися, у що вірити? Ти правильно догадався: у віруючого душу не болить. Але в що вірити? Вір у Життя».

Не завжди герої можуть відповісти на складні питання, але вже саме це прагнення знайти, докопатися, зрозуміти несе в собі зерна майбутньої духовної людини

Шукшин неодноразово змушує свого героя глянути на себе, на власне життя, на її моральний зміст. Часто предметом дослідження стає людина сформований, узятий у момент щиросердечної напруги, зрушення, надламу. Така «Калина червона» - оповідання про трагічну долю Єгора Прокудина. У ньому є все, що здатно викликати й гнів, і жаль, і гіркий роздум про несформоване життя, про моральні сили, що не одержали розумного застосування... Здавалося б, випробувавши відторгнення й самітність, герой повести повернувся до людей, до життя... У праці й приязні близьких, здавалося б, знайдені життєва опора й перспектива морального зцілення. Однак доля Єгора завершується трагічно. «Й лежав він, росіянин селянин, у рідному степу, поблизу будинку... Лежав, припавши щокою до землі, начебто слухав щось таке, одному йому чутне».

Прояву жорстокості й сваволі, свавілля й черствості, що спостерігаються серед людей, викликають образу й біль письменника

Пройшло вже майже тридцять років, як пішов від нас російський письменник Василь Макарович Шукшин. Але не вщухає напружений інтерес до його творчості, його добутку викликають жваві суперечки, наукові дискусії, ім'я Шукшина з літератури переходить влегенду.

Закінчити твір мені хочеться віршами Е. Евтушенко:

У мистецтві затишно

Бути сдобною булкою французької,

Але так не нагодуєш ні вдів, ні калік, ні сиріт

Шукшин був окрайцем

З калиною червоної вприкуску,

Черняшкою тої,

Без якої немислимий народ

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить