Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Але завжди він пручався негодам і жив, як і сказав

Random Images

Іван Флягин - образ, що втілює риси російського національного характеру

Повість «Зачарований мандрівник» - одне із самих значимих, цікавих і своєрідних добутків Н. С. Лєскова. У ній описується життя простого російського двірського Івана Флягина, що зібрало у своїй натурі всі риси російського національного характеру і явившем собою приклад дуже задушевного, морально сильної й стійкої людини

Автор описує його зовнішність, начебто сам бачив його вживую: настільки сильно він був упевнений у своєму знанні російського народу: «Це була людина величезного росту, зі смаглявою відкритою особою й густими хвилястими волоссями свинцевого кольору... Він був одягнений у послушничьем підряснику із широким монастирським ремінним поясом і у високому чорному сукняному ковпаку... [Йому]... по виду можна було дати з невеликим років за п'ятдесят; але він був у повному розумінні слова богатир, що нагадує дідуся Іллю Муромця».

Уже із другого розділу в повісті пишеться, як він описує своє життя: відбувався він «із двірських людей», батько його служив кучерями в графа К., мати вмерла при пологах, він у неї був «молитовним сином»: повинен був все життя віддати богові; життя й той самий Бог з ним обходяться дуже жорстоко: тяжкі випробування, страждання й прикрості зустрічають героя на його нелегкому шляху, це сьогодення «ходіння по борошнах», як сказано в Біблії: герой у своєму житті побував у дуже багатьох місцях нашої Батьківщини, спробував багато професій, випробував себе в багатьох ситуаціях, але також і зробив багато злочинів, причому самих тяжких: проти особистості або своєї совісті: убив ченця, що їде в церкву, через те, що той заважав йому проїхати, улюблену жінку, що сама попросила неї вбити, татарина в сутичці за каро-гнідого жеребця, - Бог немов знущається з нього: змушує його робити гріхи, які він не хоче робити. Але завжди він пручався негодам і жив, як і сказав про нього вмираючий чернець: «...будеш ти багато разів гинути й жодного разу не загинеш, поки не прийде твоя справжня погибель, і ти тоді згадаєш материно обіцянку й підеш у ченці», та й сам він про себе говорив подібне: «Все життя свою я гинув і ніяк не міг загинути». Герой Лєскова, маючи величезну фізичну силу, у той же час відрізняється разючою моральною міццю, хоробрістю, розпачливою зухвалістю, готовності в будь-який момент піти на ризик, подвиг

Незвичайність лесковского мандрівника полягає в тому, що він «зачарований», він живе не стільки розумом, скільки почуттями, багато чого переживаючи, емоційно відгукуючись на різні явища й сторони життя. Невипадково сам він уважає себе «піднесеною людиною». Князь називає його «артистом», а слухачі на пароплаві лестно озиваються про нього як про «зачарованого богатиря». Часто це йому допомагає: наприклад, у випадку з візком він рятує своїх хазяїв від неминучої загибелі, ризикуючи своїм власним життям, головним чином, завдяки своїй силі (фізичної й духовної) і спритності. Йому дуже подобатися випробовувати себе; він знає, що сильніше інших, і хоче довести це всім: у сутичці з татарином він показав свою відчайдушність і максималізм, але Бог вирішив покарати його за це: татарин умер, і, намагаючись утекти від людей, що хотіли відвести його в поліцію, і втікши з татарами в степу, потрапив до них у полон на одинадцять років. І отут у нього прокинулася любов до Батьківщини: вся «зачарованість» Флягина об'єдналася в його свідомості в її поняття й поняття її народу. Він розумів, що всі ці степи, ріки, ліси, табуни, красені-коні - це все Вітчизна, а всі ці кучері, форейтори, борці, торговці, солдати, улани, діти, красуні-жінки - рідний народ, і що все це гідно зачарування. Він намагається щосили звідти втекти й, нарешті, тільки на одинадцятий рік Бог йому уступає: йому вдається втекти з полону. Вдається це йому багато в чому завдяки своїй вірі; як і для кожного російського, вона грає в житті для нього дуже більшу роль, особливо у важких ситуаціях: згадує він один раз, як молився - так молився, що «навіть сніг інду під коліньми протане й де сльози падали - ранком травичку побачиш».

Моральна недорозвиненість Івана Северьянича багато в чому пов'язана з його релігійними забобонами. За роки життя в татарському степу в нього від дружин-татарок народилося трохи дітей. Утікши з полону, він долею дружин і дітей нітрохи не стурбований, говорить, що породжених дружинами дітей «за своїх дітей не почитав», тому що вони не хрещені й мирром не мазані. Поступово його внутрішній мир стає глибше. Любов до циганки Груші, її трагічна доля й смерть відкривають у душі героя, нові грані, здатність розуміти чуже страждання й відгукуватися на нього. «Грушина душу тепер загибла, і мій обов'язок тепер за неї отстрадать». Уважаючи себе великим грішником і намагаючись надолужити гріх, він відправляється на Кавказ і робить подвиг, але у власних очах залишається всі тим же грішником, якого ні земля, ні вода прийняти не хочуть. Тому наприкінці життя він вирішує піти в монастир, як і було заповідано матір'ю

Він зовсім не ідеальний образ, при всій його талановитості, загостреному почутті краси й здатності до жалю. За ним значаться не тільки провини, але й злочину, і все-таки читач почуває в цій людині чисту й шляхетну душу. У ньому показана вся повнота росіянці душу, наповнена російським національним характером

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить