Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Вона “виникає усе виразніше й різкіше й невблаганної” перед

Random Images

У чому я бачу подібність у міркуваннях двох філософів - А. Григор'єва й В. Розанова


 Випливати за думками великої людини є наука сама чудова.
 А. С. Пушкін
 
 Дійсно, немає пророків у своїй Батьківщині!
 И часом долі цих пророків, як і їхньої думки, бувають дивно подібні. Говорячи це, я мав на увазі двох росіян философоф - Аполлона Григор'єва й Василя Розанова. Ці дуже тонкі, якщо не сказати, великі мислителі, на жаль, не були зрозумілі сучасниками й, на жаль, майже забуті зараз.
 И саме цікаве в їхній творчості те, що, зберігаючи свою індивідуальність, ці художники зуміли виразити майже однакове відношення до речей.
 Наприклад, обоє письменника вірять у безумовну незвичайність російського народу - звідси почвенничество Ап. Григор'єва й В. Розанова: “Переглянеш на російську людину гострим оком... Подивися він на тебе гострим вічком...
 И все понятно.
 И не треба ніяких слів.
 От чого не можна з іноземцем”.
 Але В. Розанов, на відміну від Ап. Григор'єва, побачив ще “зворотний бік” росіян: “От і я кінчаю тим, що все російське починають ненавидіти... Це заспані особи, неметені кімнати, небруковані вулиці... Огидно, огидно” (вуха Каренина?!).
 Ап. Григор'єв говорить про ірраціональність людської натури: “Для мене немає досвідів, я вічно впадаю в стихійні прагнення”. В. Розанов так визначає стихійність: “Два ангели сидять у мене на плечах: ангел смерті й ангел зліз. І їхнє вічне сперечання - моє життя”.
 По суті те ж, що Ап. Григор'єв? Так, те ж, але - глибше.
 Думка про “суєту суне” - думка великої книги екклезиаста - теж знаходить своє відбиття у філософів. Вона “виникає усе виразніше й різкіше й невблаганної” перед Ап. Григор'євим; а В. Розанов говорить про суєтність: “...я не виношу самого шуму”.
 У питаннях відносини до Некрасова письменники розходяться, але зовсім небагато. Для Ап. Григор'єва він - “хоч і велика людина” (наголос на “хоч”, залишаючи “великої людини”), а для В. Розанова - “хоч і велика людина” (наголос уже на “велику людину”, залишаючи “хоч”): “...У Н. Некрасова є сторінок десять віршів до того народних, як це не вдавалося жодному з наших поетів і прозаїків”.
 Відношення ж В. Розанова до іншим “народним викривачам” набагато категоричнее. От як він відгукнувся про М. Е. Салтикове-Щедріна: “Як “запеклої вовк”, він наївся російської крові й ситий відвалився в могилу”. Ап. Григор'єв указує лише на безвір'я письменників цього напрямку.
 Але в цілому В. Розанов і Ап. Григор'єв - це генії споглядання. І девізом їхньої творчості могли б стати слова Василя Васильовича Розанова: “Малу травичку народити - сутужніше, ніж кам'яний будинок зруйнувати...”

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить