Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

«Тому що, - за словами Цветаевой, - допустити хоча б на секунду, що Лісовий

Random Images

РОЛЬ ФАНТАСТИКИ У ТВОРЧОСТІ В. А. ЖУКОВСЬКОГО

До приходу Жуковського в російській літературі все було спокійно, урочисто, чинно, і, навіть якщо лилися сльози на березі Лізиного ставка, це були сльози пасивні й ні до чого не ведучі. І от він з'явився, начебто розгорнувши двері, і разом зі свіжим вітром увірвалися усередину примари, журавлі, праведні й грішні дівиці, похмурі вбивці й віддані закохані

Що ж зробив Жуковський, які струни людської душі вдалося йому торкнутися? Адже дитинство давно скінчилося, незрозуміло, що змушує боятися й радуватися за Світлану, содрогаться побачивши розлютованого диявола, що з'явився в Божий храм власної персоною

Роль фантастики в баладі взагалі важко переоцінити. Адже балада - це саме фантастична пісня про подвиг або трагічну любов, подіях античності або середньовіччя. Що вона без фантастики? Мораль, твердження якоїсь істини. Але в такому випадку навіщо виділяти її як окремий жанр? Моралізування до деякої міри властиво будь-якому добутку художньої літератури. Справа от у чому: Жуковського не цікавить збагнення істини через осмислення якихось загальновідомих раціональних категорій. Він прагне виразити те, що злито «із цієї блискучої красотою». Виходячи із цього, самі по собі примари й білі голубки, що рятують дівиць від мерців, ще не є фантастика. Справжня фантастика полягає в тім, щоб осягти цей ірраціональний початок, знайти в собі сили сказати «Вірю!» не сліпо, а усвідомлено. «Тому що, - за словами Цветаевой, - допустити хоча б на секунду, що Лісовий цар є, - змістити нас із всіх наших місць».

У процесі цього збагнення душу напружено шукає свій ідеал, своя досконалість, але ідеал Жуковського - неоднозначне поняття, вона настільки багатоликий, що душу рухається, здається, у протилежних напрямках. З одного боку, цей рух угору, до Бога, а з іншого боку - хто з нас не мріяв хоча б раз побувати в перлово-бірюзових володіннях Лісового царя? Це дитині страшно, а нам... У тім-те й складається особливість містичного в Жуковського, що його жахливе зовсім не огидно, воно співзвучно із прекрасним не тільки фонетично, але й за змістом:

Він нахмурясь дивився, він, як мертвий, бліднув,

Він жахливий стояв при вогні

Примара вселяє не дурний липкий страх, а благоговіння, він величний, а не огидний. А диявол -

...став весь у полум'ї очам,

Лютий, похмурий, розлютований;

И вкруг його величезний Божий храм

Здавався піччю розпеченої!

Яка велич, яка похмура, геніальна, романтична краса! Романтизація зла веде тут до збагнення однієї неминущої істини: сьогодення зло полягає не в численних захоплюючих містичних образах - не в трунах, кістяках або примарах, а в людській низькості, мстивості, ремствуванні на Бога...

Рядка «Світлани»:

Тут більші чудеса,

Дуже мало складу, -

Проголошують зовсім не відмова від фантастики, а те, що не коштує брехливі сни сприймати всерйоз. Це ясно показує сюжетна паралель між Світланою й Людмилою, випробування обох однією ситуацією. Людмила кляне Бога, волає до його справедливості, вимагає суду - і одержує його: «Година твій бив, настав кінець». Світлана ж молиться ангелові-утішникові й ворожить і одержує «попередження» проте із щасливим кінцем: «Тут нещастя - брехливий сон, / Щастя - пробужденье». Такі кінцівки всіх балад: чисті помислами й душею одержують щастя (щасливий навіть лицар Тогенбург, він умер, дивлячись на вікно своєї коханої), а ті, чиєю душею править зло (баба відьма, Адельсан), неодмінно гинуть

Виключення становить Смальгольмский барон, він, мабуть, побачив шлях до порятунку, до чистоти. Але ж роль фантастики і є - указувати шлях до чистоти, до ідеалу, до досконалості, нехай недосяжному - не це важливо, важливо саме прагнення. Тому що, словами Бєлінського, «хто не мріяв, не поривався замолоду до невизначеного ідеалу фантастичної досконалості, істини блага й краси, той ніколи не могтиме розуміти поезію... життя; вічно буде він тягнутися низкою душою по бруду потреб тіла й сухого, холодного егоїзму...».

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить