Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Такі попередні підсумки поміщицького виховання. " Від глави

Random Images

Роман Салтикова-Щедріна «Добродії Головлеви» - суворий вирок кріпосництву


 
 Чудовий роман М. Е. Салтикова-Щедріна “Добродії Головлеви” коштує в ряді кращих добутків російських письменників, таких, як Гоголь, Гончарів, Тургенєв, що зображували життя дворянства. У романі з величезною викривальною силою розкриті всі пороки суспільства, породжені в Росії пануванням поміщиків. У своєму суворому вироку кріпосництву Салтиков-Щедрін викрив розбещуючий вплив власності й паразитизму на людський характер, показав неминучість морального й фізичного руйнування паразитичної особистості.
 Письменник зобразив історію морального опошлення й вимирання сімейства поміщиків Головлевих. Воно є збірним художнім образом, у якому автор узагальнив всі типові риси побуту, вдач, психології поміщиків напередодні скасування кріпосного права й після її.
 Читаючи роман, випробовуєш почуття огиди до цих паразитів. Члени родини постійно ворогують між собою, постійно лаються через спадщину. Слова “бельбас, нелюд, мерзотник, негідник, негідник” були звичайними в цьому сімействі. У чому ж справа? Може бути, їхнє життя повне тягот і позбавлень, тому вони так озлобилися? Зовсім ні. Будинок - повна чаша.
 Орися Петрівна - глава сімейства, все своє життя, що поклала на округлення володінь. Ця владна жінка протягом тривалого часу одноосібно управляла великим маєтком і завдяки своїй енергії зуміла удесятерити свій стан. Пристрасть до нагромадження взяли в Орисі Петрівні верх над материнськими почуттями. Наприклад, її реакцію на смерть дочки Салтиков-Щедрін показує як почуття невдоволення насамперед тим, що покійниця залишила їй “своїх двох щенят”. Таке відношення Орисі Петрівни до власної дочки й внучок. Не краще вона ставиться й до синів, заохочуючи їх до лицемірства, наушничанью заради “кращого шматка на блюді”.
 Діти розділялися на “мазунчиків” і “осоружних”. Міняючи мазунчиків і розбещуючи їх таким відношенням, мати заглушала їхнє природне почуття любові до батьків. Фізичне покарання дітей було звичайним явищем у цій родині. І все це робилося заради сімейного благополуччя, тобто для блага цих же дітей, яких Орися Петрівна спотворила своїм вихованням.
 Зовсім забитий і пішов у себе “ Пашка-Тихоня”, прожив куплений йому матір'ю будинок у Москві й животіє “ Степанко-Бельбас, осоружний син”; “на кислому молоці й попсованій солонині” вос - питиваются сиротки внучки. Такі попередні підсумки поміщицького виховання.
 Від глави до глави малює Салтиков-Щедрін картини тиранії, морального каліцтва, що випливають одна за інший смертей членів головлевского сімейства. Замкнений у задушливій і брудній кімнаті, позбавлений навіть одягу і їжі, спився про самітність Степанко-Бельбас. Умер Павло, маєтком якого негайно заволодів Иудушка Головлев. Трагічно зложилося життя спадкоємців Орисі: знівечене дитинство і юність штовхнули їх на шлях розпусти й загибелі. Наприкінці життя перед Орисею Петрівною з'являються підсумки її діяльності, що була підлегла безсердечній корисливості й формуванню “нелюдів”.
 Найстрашніший з них - Порфирій, ще в дитинстві прозваний у родині Иудушкой. Деспотична обстановка в родині привела до того, що Порфиша навчився прикидатися ласкавим синком, підлещувався перед матір'ю, лабузнився, показував, що він - “весь слухняність і відданість”. Удавана шанобливість як спосіб одержання кращого шматка або запобігання покарання - це спосіб, що, усе більше розвиваючись надалі, зробив Иудушку лицеміром. Риси корисливості розвилися в ньому до межі. Він став власником Головлева, опанував маєтком брата Павла, прибрав до рук всі капітали матері, прирік цю колись грізну й владну господарку головлевской родини на самітність і животіння й сам зробився владарем всіх головлевских багатств.
 Письменник неодноразово повторює порівняння Иудушки з павуком, що ссе кров своїх жертв. Иудушка - садист, він знаходить у стражданнях інших насолода. Його моральне збідніння так велике, що без найменшого здригання, прикриваючи ласкавими мовами своє щире “я”, Иудушка прирікає на загибель по черзі кожного із трьох своїх синів - Володимира, Петра й дитину Володьку.
 Иудушка - пустослов. Він “зудил, набридав, тиранив” своїми мовами навколишніх. Він може словами, як говорить про нього один селянин, “згноїти людини”.
 Але запас його слів визначається запитами павука-поміщика й тому вкрай бідний. По визначенню Салтикова-Щедріна, Иудушка не просто говорить, а виливає “маси словесного гною”. Свої лиходійства Иудушка робить як самі звичайні справи, “потихонечку так полегонечку”, а що найжахливіше - “за законом”. Так письменник показував захищеність Иудушки-Кровожер законами влади й релігії. Адже він з більшим мистецтвом користувався такими прописними істинами, як шанування родини, релігії й закону. І хоча всі вважають його кровожером, і з повним на те правом, він може заперечити тим, що юридично всі їм дотримується правильно.
 Письменник показав в особі Иудушки людини незначного, недоумкуватого, нікчемного. І разом з тим це уособлення незначності тримає в підпорядкуванні й страху навколишніх, доводить їх до загибелі, і відбувається це тому, що незначність Иудушки і йому подібних опирається на кріпосницьку мораль і закон. Своїм добутком письменник-сатирик виніс смертний вирок історично приреченому класу поміщиків-кріпосників

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить