Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Це яскраво проявляється в сцені прощання Базарова з Аркадієм

Random Images

Доля Базарова й відношення автора до героя в романі И. С. Тургенєва «Батьки й діти»

У російській літературі другої половини XIX століття з'являється новий психологічний тип героя. Перший, хто створив такий тип, був И. С. Тургенєв. У романі “Напередодні” в образі Инсарова він показав попередника російських революційних діячів, позбавлених трагічної роздвоєності, у яких слово не розходиться сделом.

У романі “Батьки й діти” зображений “росіянин Инсаров” - демократ-нігіліст Євгеній Базарів

Виявивши для себе такий тип людини, як Базарів, Тургенєв зацікавився їм, він хотів придивитися до свого героя получше, зрозуміти, яке місце він займає у світі інших людей. Тому письменник зводить Базарова з різними героями, “поміщає” його в незнайоме середовище. Дія роману веде Євгеній, вона виступає майже у всіх сценах, а роман закінчується смертю героя. Сюжет роману являє собою безперервний ланцюг зіткнень Базарова з людьми, протилежними йому по переконаннях, по складу розуму, по способі життя. Причому кожна з конфліктних ситуацій - це нове випробування героя на твердість переконань

Як і в “Горі від розуму” Грибоєдова, зав'язки сюжету як такий немає зав'язка полягає в тому, що Базарів виявився в суспільстві, далекому йому. Євгенію Васильовичу, що звик до вкрай скромного побуту, незрозуміла любов Одинцової до комфорту й розкоші й зайві вишуканість і витонченість Павла Петровича; тверезо мислячий, скептично настроєний, Базарів тяготиться безоглядною любов'ю до нього його батьків; Євгенію - “працівникові в майстерної природи” - далеке замилування нею Миколи Петровича. Автор проводить свого героя по книзі, послідовно влаштовуючи йому іспити у всіх сферах життя - дружбі, любові, ворожнечі, сімейних узах. Черги цих іспитів і становить сюжет роману

Незалежність характеру Базарова сформувалася ще в дитинстві. Батьки - люди не строгі - без пам'яті любили сина, але не докучали йому зайвою опікою й “не пригноблювали”. Вони дали “Енюшеньке” повну волю, і він сформував себе як особистість зовсім самостійно. Герой читав, спостерігав, ставив досвіди, їздив, спілкувався з людьми. Базарів усього досягав сам, без чиєї-або допомоги, ні на кого не сподіваючись і не очікуючи милостей від долі

Євгеній із самого початку нікому не вірив на слово, намагався перевіряти все, що дізнавався. Він, вирішивши стати лікарем, не хотів беззаперечно вірити навіть науковим книгам, приймав лише те, підтвердження чому сам одержав у результаті досвідів і досліджень

Тверезо оцінювати мир - це, звичайно, добре. Але Євгеній зайшов занадто далеко, розуміючи під тверезістю заперечення всяких почуттів. Базарове-Кие принципи привели його до цинічного й примітивного розуміння життя. Він сам насильно позбавляє себе такої невід'ємної частини людської істоти, як романтизм. Це яскраво проявляється в сцені прощання Базарова з Аркадієм “Ти назавжди прощаєшся із мною... - сумно говорить Аркадій, - і в тебе немає інших слів для мене” - “Є... Тільки я їх не висловлю, тому що це романтизм, - це значить расси-ропиться”, - відповідає Базарів. Поступово перетворюючись у людину-схему, Євгеній забуває принадності поетичного сприйняття життя. Мимовільні прояви своїх почуттів Базарів маскує іронією, якою користується дуже різноманітно. Іронія для нього - це засіб відокремити себе від людини, якого він не поважає, або “поправити” людини, на який він ще не махнув рукою. Тургенєв нагородив свого героя й ще одним, самим небезпечним видом іронії іронією, спрямованої на самого себе. Базарів іронічно ставиться й до своїх учинків, і до свого поводження. Досить згадати сцену його дуелі з Павлом Петровичем. Він іронізує отут над Кірсановим, але не менеее гірко й зло - і над самим собою

Базарів думає, що “справжній” людина не повинен відволікатися на те, чим керують почуття, а не розум любов, замилування природою, музика, поезія, мистецтво, мрії й т.д., тому що це віддаляє його від поставленої мети. Сам же він уважає себе над усе цього “дурниці”. Базарів упевнений, що будь-які почуття можна приборкати й искоренитьтз - собі зусиллям волі

Життя змушує Базарова засумніватися в исповедуемих їм принципах. Любов до Одинцової відкрила йому, що почуття все-таки існують, існують всупереч його переконанням, і любов ніяк не зводиться до примітивного фізіологічного акту. Та й сама Одинцова при найближчому знайомстві виявиться “дивною”, незрозумілою жінкою, а зовсім не однієї “берізкою” з тисяч подібних “екземплярів”. Так само, у порушення всіх принципів, Базарів відчує в собі трепетне, синовнее відношення до “старих”, повірить у прекрасний, високий початок, непідвласний ламанню експериментатора-натураліста

Подання про дружбу в Євгенія Васильовича особливе. Він думав, що дружба - це відносини за принципом учитель - учень, причому вчитель завжди й у всім правий. Саме так Базарів ставився до дружби з Аркадієм Кірсановим. Він не вважав цього “пташеняти” особистістю, гідної поваги. Євгеній бачив в Аркадію гарний матеріал для створення “сьогодення” людини, подібного собі самому, шляхом викорінювання різного “дурниці” начебто “романтизму” і наставляння на “шлях щирий”. Базарову було спочатку приємно замилування свого учня й роль “творця нової людини”, але потім, побачивши, що з романтичного, мрійливого Аркадія не вийде нігіліста, просто махнув на нього рукою. Він говорить Аркадію “Так ти задумав гніздо звити.. Ти надійшов розумно. Для нашого гіркого, терпкого життя ти не створений... Ти славний малий, але ти все-таки мякенький, ліберальний панич”.

Але справа не тільки в базаровском розумінні дружби. Просто сам Євгеній не вміє дружити. Його зарозуміле, часто невиправдано грубий обіг з Аркадієм порушує всі споконвічні закони людських відносин і неминуче веде до розриву. Адже дружба - це рівноправне партнерство, повага, а не рабство й не заступництво

Весь роман “Батьки й діти” побудований на зіткненні Базарова з іншими героями. Головним антагоністом головного героя є Павло Петрович Кірсанов. Його зіткнення з Базаровим починаються зі словесних двобоїв, а закінчуються дуеллю. У цих суперечках кожний відстоює свою, єдино правильну, як йому здається, точку зору. У дискусіях між Євгенієм і Павлом Петровичем істина не народжується й народитися не може, тому що обоє учасника діалогу не чують (а точніше, не хочуть чути) свого опонента. Саме ця глухота до чужої думки, абсолютна нездатність хоча б спробувати зрозуміти протилежну точку зору, по-моєму, і ріднить таких далеких, на перший погляд, друг від друга Базарова й Кірсанова. Обоє вони - фанатики власних переконань, раби “принсипов”.

Опис хвороби й смерті Базарова дано в романі в справді трагічних тонах, з величезною художньою силою, тому що ці події - самий важкий іспит на право називатися людиною й самою більшою перемогою Євгенія “Умерти так, як умер Базарів, - однаково що зробити великий подвиг”. Смерть Базарова, упевненого у всемогутності науки, - безглузда смерть від випадкового порізу - сприймається як трагічна усмішка всесильної природи над людиною, що загордилася, що він мудріше й сильніше самого життя

Всі випробування, які Євгенію стояло витримати, він витримав блискуче жодного разу не погрішив проти своїх переконань, жодного разу не упустив свого людського достоїнства. Лише з одним випробуванням Базарів не впорався він не витримав зіткнень із самим автором, які дані в романі як підтекст, як “підводний плин”. Зіткнень цих два. Тургенєв спростовує тезу свого героя “Природа не храм, а майстерня, і людина в ній працівник”, - зображуючи в романі природу як храм; а потім автор, показуючи готовність Базарова діяти в дусі своїх демократичних переконань - діяти, тобто руйнувати, щоб розчистити місце для тих, хто буде будувати, не дає йому можливості діяти, тому що, з його погляду, Росія в таких діях поки не бідує

Таким чином, Тургенєв, затверджуючи перемогу демократа Базарова над аристократами, люблячи свого героя за те, що в нього слово не розходиться зі справою, за те, що він у будь-якій ситуації залишається самим собою, не визнає тої мети, для якої Євгеній себе готовив, тому змушує його вмерти

Тургенєв в одному з листів зізнався, що коли він писав Базарова, те зрештою відчув до нього не ворожість, а замилування. А коли писав сцену смерті Євгенія, те ридав ридма. Але це не були сльози жалості, це були сльози художника, що бачив трагедію людини, у якому втілилася частина його власного ідеалу

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить