Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Ми нічого не знаємо про першу зустріч Катерини й Бориса, про те, як зародилася

Random Images

Жанрова своєрідність драми «Гроза»


 “Гроза” - народна соціально-побутова трагедія.
 Н. А. Добролюбов
 “Гроза” виділяється як головний, етапний добуток драматурга. “Гроза” повинна була ввійти в збірник “Ночі на Волзі”, задуманий автором під час поїздки по Росії 1856 року, організованої морським міністерством. Правда, Островський потім змінив своє рішення й не об'єднав, як припускав спочатку, цикл “волзьких” п'єс загальним заголовком. “Гроза” вийшла окремою книгою в 1859 році. За час роботи над нею Островського п'єса перетерпіла більші зміни - автор увів ряд нових діючих осіб, але головне - Островський змінив свій первісний задум і вирішив написати не комедію, а драму. Однак сила соціального конфлікту в “Грозі” настільки велика, що про п'єсу можна говорити навіть не як про драму, а як про трагедію. Існують аргументи в захист тої й іншої думки, тому жанр п'єси важко визначити однозначно.
 Безумовно, п'єса написана на соціально-побутову тему: для неї характерні особлива увага автора до зображення деталей побуту, прагнення гранично точно передати атмосферу міста Калинова, його “жорстокі вдачі”. Вигадане місто описане докладно, багатосторонньо. Немаловажну роль грає пейзажний зачин, але тут відразу ж видно протиріччя: Ку-лигин говорить про красу зарічних далечіней, високого волзького обриву. “Нешто”, - заперечує йому Кудряш. Картини нічної гулянки по бульварі, пісні, мальовнича природа, розповіді Катерини про дитинство - це поезія калиновского миру, що зіштовхується з повсякденною жорстокістю жителів, розповідями про “бідність нагольной”. Про минуле калиновци зберегли лише неясні перекази - Литва “до нас із неба впала”, новини з великого миру їм приносить мандрівниця Феклуша. Безсумнівно, така увага автора до деталей побуту персонажів дає можливість говорити про драму як про жанр п'єси “Гроза”.
 Ще одна риса, характерна для драми й присутня в п'єсі, - наявність ланцюжка внутрісімейних конфліктів. Спочатку це конфлікт між невісткою й свекрухою за запорами воріт будинку, потім про цей конфлікт довідається все місто, і з побутового він переростає в соціальний. Властиве драмі вираження кодфликта у вчинках і словах героїв яскравіше всього показано в монологах і діалогах діючих осіб. Так, про життя Катерини до заміжжя ми довідаємося з розмови молодий Кабановой з Варварою: Катерина жила, “ні про чому не тужила”, немов “пташка на волі”, проводячи весь день у задоволеннях і домашніх справах. Ми нічого не знаємо про першу зустріч Катерини й Бориса, про те, як зародилася їхня любов. У своїй статті Н. А. Добролюбов уважав недостатнє “розвиток страсті” істотним недоглядом, говорив про те, що саме тому “боротьба страсті й боргу” для нас позначається “не цілком ясно й сильно”. Але цей факт не суперечить законам драми.
 Своєрідність жанру “Грози” проявляється й у тім, що, незважаючи на похмурий, трагічний загальний колорит, у п'єсі є й комічні, сатиричні сцени. Нам здаються безглуздими анекдотично-неосвічені розповіді Феклуши про салтанах, про землі, де всі люди “з песьими головами”. Після виходу “Грози” А. Д. Галахов у відгуку про п'єсу писав, що “дія й катастрофа трагічні, хоча багато місць і збуджують сміх”.
 Сам автор назвав свою п'єсу драмою. Але чи могло бути інакше? У той час, говорячи про трагедійний жанр, звикли мати справа із сюжетом історичним, з головними героями, що видаються не тільки по характері, але й по положенню, поставленими у виняткові життєві ситуації. Трагедія звичайно асоціювалася з образами історичних діячів, хоча б і легендарних, начебто едипа (Софокла), Гамлета (Шекспіра), Бориса Годунова (Пушкіна). Мені здається, що з боку Островського назвати “Грозу” драмою було лише даниною традиції.
 Новаторство А. Н. Островського полягало в тім, що він написав трагедію на винятково життєвому, зовсім не властивому трагедійному жанру матеріалі.
 Трагедія “Грози” розкривається конфліктом із середовищем не тільки головної героїні, Катерини, але й інших діючих осіб. Тут “живі заздрять... померлої” (Н. А. Добролюбов). Так, трагична тут доля Тихона, що є безвладною іграшкою в руках його владно-деспотичної матері. Із приводу заключних слів Тихона Н. А. Добролюбов писав, що “горі” Тихона в його нерішучості. Якщо жити нудно, що ж йому заважає кинутися у Волгу? Тихін зовсім нічого не може зробити, навіть і того, “у чому визнає своє благо й порятунок”. Трагично по своїй безвихідності положення Лантухи-Гина, що мріє про щастя трудового народу, але приреченого підкорятися волі грубого самодура - Дикого й лагодити дрібне домашнє начиння, заробляючи лише “на хліб насущний” “чесною працею”.
 Особливістю трагедії є наявність героя, що видається по своїх духовних якостях, за словами В. Г. Бєлінського, “людини вищої природи”, на думку Н. Г. Чернишевського, людини “з великим,- а не дріб'язковим характером”. Звернувшись із цієї позиції до “Грози” А. Н. Островського, ми, безумовно, бачимо, що ця риса трагедії яскраво проявляється в характері головної героїні.
 Катерина відрізняється від “темного царства” Калинова своєю моральністю й силою волі. Її душу постійно тягнеться до краси, сни її повні казкових бачень. Здається, що й Бориса-Те вона полюбила не реального, а створеного своєю уявою. Катерина цілком могла б пристосуватися до моралі міста й далі обманювати свого чоловіка, але “ обманювати-те... не вміє, сховати-те нічого не може”, чесність не дозволяє Катерине далі причинятися перед чоловіком. Як людина глибоко віруючий, Катерина повинна була мати величезну мужність, щоб перемогти не тільки страх перед фізичним кінцем, але й страх “перед судією” за гріх самогубства. Духовна сила Катерини “...і прагнення до волі, змішане з релігійними забобонами, створюють трагедію” (В. И. Немирович-Данченко).
 Особливістю трагедійного жанру є фізична загибель головного героя. Таким чином, Катерина, на думку В. Г. Бєлінського, “справжня трагічна героїня”. Долю Катерини визначило зіткнення двох історичних епох. Не тільки її погано те, що вона закінчує життя самогубством, це лихо, трагедія суспільства. Їй необхідно звільнитися від тяжкого гніта, від страху, що обтяжує душу.
 Ще одна характерна риса трагедійного жанру полягає у впливі, що очищає, на глядачів, що збуджує в них шляхетні, піднесені прагнення. Так, і в “Грозі”, як сказав Н. А. Добролюбов, “є навіть щось освіжаюче й підбадьорливе”.
 Трагичен і загальний колорит п'єси з її похмурістю, із щосекундним відчуттям грози, що насувається. Тут явно підкреслять паралелізм грози соціальної, суспільної й грози як явища природи.
 При наявності безсумнівного трагічного конфлікту п'єса перейнята оптимізмом. Смерть Катерини свідчить про неприйняття “темного царства”, про опір, про ріст сил, покликаних прийти на зміну Кабанихам і Диким. Нехай ще робко, але вже починають протестувати Кулигини.
 Отже, жанрова своєрідність “Грози” полягає в тім, що вона, без сумніву, є трагедією, першій росіянці трагедією, написаної на соціально-побутовому матеріалі. Це трагедія не однієї тільки Катерини, це трагедія всього російського суспільства, що перебуває на переломному етапі свого розвитку, що живе напередодні значних змін, в умовах революційної ситуації, що сприяла усвідомленню особистістю почуття власного достоїнства. Не можна не погодитися з думкою В. И. Немировича-Данченка, що писала: “Якби якась купецька дружина змінила своєму чоловікові й звідси всі її нещастя, - те це була б драма. Але в Островського це тільки основа для високої життєвої теми... Тут усе піднімається до трагедії”.

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить