Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

У вірші «Петроград, 1919» вона пише: И ми забули

Random Images

ТЕМА БАТЬКІВЩИНИ У ДОБУТКАХ А. А. АХМАТОВІЙ

Звичайно найбільше гостро тема Батьківщини встає в літературі в період воєн, революцій, тобто тоді, коли людині необхідно зробити моральний вибір. У російській літературі ця проблема стала найбільш актуальної на початку XX століття. Нова ідеологія, що принесла із собою революція, була неприйнятна для багатьох людей як старого, так і нового покоління росіянці інтелігенції

А. А. Ахматова із самого початку не прийняла революцію й ніколи не міняла свого відношення кней.

Цілком закономірно, що в її творчості виникає проблема еміграції. Багато поетів, письменники, художники й музиканти, близькі Ахматовій, виїхали за кордон, назавжди покинувши Батьківщину

Не з тими я, хто кинув землю

На розтерзання ворогам

Їхніх грубих лестощів я не внемлю,

Їм пісень я своїх не дамся

Але вічно жалюгідний мені вигнанець,

Як ув'язнений, як хворий

Темна твоя дорога, мандрівник,

Ополонку пахне хліб чужої...

(1922)

Ахматова не засуджує тих, хто виїхав, але чітко визначає свій вибір: для неї еміграція неможлива

Мені голос був. Він знав утешно,

Він говорив: «Іди сюди,

Залиш свій край глухої й грішний,

Залиш Росію назавжди»...

...Але равнодушно й спокійно

Руками я замкнула слух,

Щоб цією мовою невартої

Не опоганився скорботний дух

(1917)

Батьківщина у віршах Ахматової - це Царське Село, Слепнево, Петербург-Петроград-Ленінград, місто, з яким так тісно була зв'язана її з удьба. У вірші «Петроград, 1919» вона пише:

И ми забули назавжди,

Укладені в столиці дикої,

Озера, степу, міста

И зорі батьківщини великої

У колі кривавому день і ніч

Долитий жорстока знемога...

Ніхто нам не хотів допомогти

За те, що ми залишилися будинку,

За те, що, місто свій люблячи,

А не крилату волю,

Ми зберегли для себе

Його палаци, вогонь і воду...

Для Ахматової Петербург - це зовсім реальне місто. Але в деяких віршах він може бути й символом Росії в конкретний момент часу, коли на прикладі одного міста показується доля цілої країни:

Інша наближається пора,

Уж вітер смерті серце студить,

Але нам священний град

Петра Мимовільним пам'ятником буде

Ахматова не тільки розглядає події в Росії як політичні, але й надає їм всесвітнє значення. І якщо в Блоку в поемі «Дванадцять» революція - це розгул стихій, всесвітніх сил, то в Ахматової це кара Божа. Згадаємо вірш «Лотова дружина»:

И праведник ішов за посланником Бога,

Величезний і світлий, по чорній горі

Але голосно дружині говорила тривога:

Не пізно, ти можеш ще подивитися

На червоні вежі рідного Содому,

На площу, де співала, на двір, де пряла,

На вікна порожні високого будинку,

Де милому чоловікові дітей народила...

(1924)

Це не просто біблійна притча. Ахматова порівнює долю своєї Батьківщини із Содомом, як пізніше з Парижем у вірші «У сороковому році» («Коли ховають епоху...»). Це не смерть Петербурга або Росії, це смерть епохи; і Росія не єдина держава, що осягла така доля. Все закономерно: у всього є свій кінець і свій початок. Адже будь-яка нова епоха починається обов'язково з катастрофи старої. Можливо, тому у віршах Ахматової є й світлі ноти, що передвіщають народження нового часу

...Але із цікавістю іноземки,

Полоненою кожною новизною,

Дивилася я, як мчаться санки,

И слухала мову рідний

И дикою свіжістю й силою

Мені щастя віяло в особу,

Начебто друг від століття милий

Сходив із мною на ґанок

(1929)

У поемі «Реквієм» Ахматова знову вбудовує свої переживання в контекст епохи. Поема так і починається:

Ні, і не під далеким небозводом,

И не під захистом далеких крив -

Я була тоді з моїм народом,

Там, де мій народ, до нещастя, був

(1961)

Такий був її остаточний вибір

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить