Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

загрузка...
 
Печать

Головна особливість його казок - це дидактичність, повчальність. У кожному

Random Images

Тематика й художні особливості «Казок» М. Е. Салтикова-Щедріна


 
 
 Відомо, що Салтиков-Щедрін почав писати свої політичні казки ще в шістдесяті роки й що саме ці невеликі по обсязі добутку стали вершиною його творчості, підсумковим добутком. В “Казках для дітей неабиякого віку” Салтиков відбив всі проблеми, що хвилювали його як громадянина. Читаючи їх, можна зустріти типові для того часу образи: тупий і самовдоволений уряд, забитий я голодне селянство, дрібні, боягузливі обивателі.
 Як я у звичайних чарівних казках, Салтиков-Щедрін застосовує для більше яскравого й об'ємного зображення прийом фантастики. Однієї з найвідоміших казок Салтикова-Щедріна є “Повість про те, як один мужик двох генералів прокормив”. У ній протипоставлений добрий, розумний, сильний, тямущий мужик нахабним, самовдоволеним, нічого не вміє робити генералам-паразитам. Очутившись на незаселеному острові, вони стають безпомічними. Генерали не можуть навіть добути собі їжі, коли природа буяє нею. Без прислуги вони відкривають свою щиру особу - особа хижих, кровожерливих звірів; вони готові розтерзати один одного. Але їх рятує мужик, випадково знайдений ними, “нахально ухиляється від роботи”. “Спиш, лежнів”, - присуджують генерали. У цій повісті Салтиков-Щедрін розкриває не тільки тему сатиричного викриття класів, влада що претримають, але й торкається хворої для нього тему рабської покірності народу. Письменник з I гіркотою розповідає про те, як мужик самовіддано трудиться. Він дає генералам по десятку яблук, а собі залишає тільки одне, та й то кисле. Він сам добровільно звив собі мотузку, щоб прив'язати себе до дерева. Урятовані й розбагатілі генерали проявляють свою “подяку” - висилають йому п'ятак сріблом так чарку горілки - “веселися, мужичина!”
 У багатьох інших казках Салтикова можна зустріти застосування зоологизма, тобто письменник ототожнює людей із тваринами, наділяючи якостями тваринних людей і навпаки. Прикладом такої казки може служити “Ведмідь на воєводстві”. У ній уряд зображений в образі дурного, кровожерливого звіра - майора Топтигина, підтримуваного таким же дурним ослом. Ціль правління Топтигина - робити якнайбільше кровопролить. У цій казці паралельно з темою народу й влади проходить тема “маленької людини”. “Маленька людина” у цій казці втілена в образі нешкідливої, всіма улюбленої пташки Чижика.
 Його з'їдає, убиває кровожерлива машина влади. Правління другого й третього Топтигиних приходить до закономірного кінця - їх убивають, здирають шкіру мужики, доведені нелюдським правлінням до крайності. Таку долю пророкує письменник всім самодурам. Народ збунтується й скине їх. У казці “Ведмідь на воєводстві” гостро поставлена проблема народу й влади.
 У своїх творах Салтиков-Щедрін зачіпає й тему викриття обивателів, пристосованців. Так, у казці “Премудрий пискарь” під маскою пискаря ховається обиватель, не здатний до рішучих дій. Цей пискарь, “освічений, помірно-ліберальний” всю життя сидить у своєї злодії й трясуться від страху, що його з'їдять. Чи потрібні суспільству такі люди? “Ні”, - відповідає нам Салтиков. Пискарь умирає один, нікому не потрібний, навіть ніхто не знає, куди він зник. Цю же тему продовжує казка “Самовідданий заєць”. Герой цієї казки - знову обиватель, тільки тепер він з'являється перед читачем в образі зайця (істоти боягузливого). Заєць - беззаперечно підкоряється вовкові (влади), сподіваючись на його милосердя. Страх перед правлячими колами сильніше здорового глузду. Але чи буде милосердний вовк? На це питання відповідає казка “Бєдний вовк”. Її зміст у тім, що ця тварина - хижак, і ніщо не може виправити його натуру. Вовкові далеке милосердя. (Мимоволі пригадуються рядки з байки Крилова “Вовк і ягня”: “Ти винуватий уже тим, що хочеться мені їсти”, - сказав і в темний ліс ягняти поволок”.)
 Інша тема, зображення народу, розкривається в казці “Дикий поміщик”. У ній алегорично розповідається про життя народу після “звільнення”, після реформи 1861 року. “Худобина на водопій вийде, поміщик кричить: “Моя вода!” Курка за ворота вибіжить, поміщик кричить: “Моя земля!” Усе в поміщика стало його. І не було життя від нього мужикам”. Але коли не стало мужиків, поміщик перетворився в дика тварина: весь обростив волоссями, навіть став ходити рачки, “втратив навіть здатність вимовляти членороздільні звуки й засвоїв собі якийсь особливий переможний клич, середнє між свистом, шипеньем і риканням”.
 Всі казки Салтикова-Щедріна є сатиричними добутками, що висміюють російську дійсність, про яку автор знав не понаслишке (адже сам був довгий час на державній службі, намагався перетворювати реформи Олександра II у життя). Сама казкова форма обрана не випадково: це найбільш доступний, демократичний жанр. У казці також легше сховати політичні ідеї. Все-таки казки Салтикова відрізняються від російських народних. Діючі в них люди й тварини відбивають взаємини людей у суспільстві. Герої казок соціально детерміновані. Так, ведмідь, вовк, орел - маски людей, що коштують у влади; заєць, ворони, пискарь - народ, обивателі. Герої казок Салтикова статичні, вони так і не розвиваються по ходу сюжету. Мужик так і не зрозумів, що він може цілком обходитися без генералів, самовідданий до дурості заєць був з'їдений вовком, так і не зрозумівши всієї своєї дурості. У казках Салтикова тріумфує порок, на відміну від російських народних казок. Дивний і мова цих добутків: це незвичайний сплав літературної, розмовної й канцелярської мов. Але письменник використовує й деякі прийоми російських народних казок. Так, часто можна зустріти типові для казок зачини: “ жили-минулого”, “по щучому велінню”, “у деякому царстві, у деякій державі” і Інші. Головна особливість його казок - це дидактичність, повчальність. У кожному добутку є схована мораль, повчання, що ріднить казки Салтикова з байками.
 Казки Салтикова-Щедріна, написані на злість дня в XIX столітті, дотепер не втратили своєї актуальності. Адже всі проблеми, підняті автором, існують і в наш час. І, на жаль, взаємини народу й влади не стали краще.

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить