Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

Тонизирующий крем chicco mamma donna.
 
Печать

От мимо пройшли дванадцять. Який дивний у них вид: картуз, у зубах

Random Images

ПОЕТИЧНА ВЕРСІЯ РЕВОЛЮЦІЇ В ПОЕМІ

А. А. БЛОКУ «ДВАНАДЦЯТЬ»

А. А. Блок - трагічна фігура в нашій національній історії, як писала про нього 3. Гиппиус, - «загублене дитя». Він трагичен своєю роллю романтика в революції, генія, захопленого стихією й видевшего своїми очами «сліпої й нещадний російський бунт», трагичен і своїм пізнім розумінням тої ціни, що заплатила російська інтелігенція й вся Росія за бесівську мару - віру, що до «сонячного краю непочатому» (Маяковський) можна прийти через кров, руйнування, нову «пугачовщину». Свідок «страшного років Росії» став геніальним дослідником і того, що ми називаємо «російська революція», тому що поезія - своєрідна художня лабораторія, у якій поет досліджує якесь явище

«Дванадцять» - найважливіше й, я б сказав, саме безсмертне блоковское утвір, тому що підбиває підсумок божевільному захопленню російської інтелігенції ідеєю революції. Поема безсмертна й тому, що є справжнім художнім шедевром. Але що зробило з ним Час! Воно офарбило «Дванадцять» у червоний колір кумачу, замутило зміст, зіпсувало суть, зробивши політичним маніфестом у руках тих, кому потрібно було якось виправдати національну трагедію 1917 року. Блок, хоча й привітав революцію в статті «Інтелігенція й революція» («Слухайте, слухайте музику революції!»), не був політиком

Поема починається поетичною запевкой: «Чорний вечір, білий сніг...» «Вітер, вітер на всьому білому віті!» У реальне й символічний Місто Увірвалася стихія, вітер космічний, всесвітній, світовий. Поки немає нічого страшного - просто весело протистояти йому й намагатися удержатися на ногах... Але вітер крепчает, зливається з хуртовиною, «, щосміється в очі» людині, і разом вони накривають місто живих людей. А в цьому місті звичайна начебто б життя: замети, на вулицях молодці, розкриті двері шинків, плакати, хтось когось убив, ідуть дванадцять солдатиків... Читач ловить себе на думці про сюжетну бідність поеми. Але як тільки він опановує її художнім шифром, він починає в ній жити й розуміти, що в цьому місті відбувається зараз щось дуже важливе: борються не на життя, а на смерть хаос і гармонія, світло й тьма

Ні, не дванадцять втілюють у собі ідею гармонії, світла... Він десь є, він світиться, але де? У чому? А поки перед нами з'являється нічна душа міста. Що скакає, пропасний, мінливий від маршу до міського романсу, від романсу до частівки ритм поеми як би збирає всіх жителів, всі класи й стани на величезну площу, де вирішується їх історична доля

От мимо пройшли дванадцять. Який дивний у них вид: картуз, у зубах цигарка! Хто вони - люмпени, діти підвалів і горищ, куди й навіщо вони йдуть? Чому радісно скандують: «Воля, ех, ех, без хреста!» Як до них ставиться поет, що сказав про їх: «...на спину б треба бубновий туз!», тобто, що бачив у них потенційних злочинців. Але не будемо поспішати з висновками, тому що сам поет, що пройшов шлях «вочеловечения», дає шанс і своїх героїв перебороти злість, зняти накип з душі, очиститися в процесі революції. Блок, як романтик, був переконаний, що зі стихії повинна народитися гармонія, а перекласти на звичайну мову це можна так: от ідуть люди, майже звірі, готові до руйнування й насильства, «випити крівцю за зазнобушку», їм побавитися не гріх... Але повинне ж бути в них щось людське? Адже два початки є в людині: бесівське (чорне) і Христово (біле). А як ця думка реалізується в художньому тексті? По-блоковски.

Групу із дванадцяти «апостолів» революції замикає пес (не просто бездомна собачка, а символ дикого, неприборканого, злого, гавкаючого, що може бути в кожному з нас у мінути роздратування й гніву), спереду їх, за сніжною завісою, десь дуже далеко, іде той, від кого вони відмовилися, знявши із себе хрест, тобто звільнившись від обов'язку бути людьми, - Христос. І пам'ять про нього, по Блоці, у душі є, але вони про це не знають. «ека тьма!» - говорить один з них. Тьма й навколо них і в душах - тьма безвір'я й сліпоти. А доказом цьому є центральний епізод поеми - убивство Катьки. Убивство через ревнощі, через цієї щиросердечну «тьми» і «дозволу» революції робити що хочеш. Спочатку Петька й Катька на мінуту змушують забути «страшний мир» і своїм бідовим молодецтвом, і хмільним розгулом, захопленим захватом, у яких «для Блоку була сама сутність Росії» (Чуковський). Але коли ми бачимо дівчисько вбитої, лежачої на снігу, нам стає не по собі. У чому провина її? Гетри носила, з юнкерами гуляла, шоколад «Міньйон» жерла? Пролита Кров Безневинної жертви. А скільки таких «катек» і «ванек» уб'ють ці солдатушки на своєму історичному шляху! Блок і для себе робить відкриття: «вітер, вітер на всьому Божому світлі» - це романтично й красиво, але кров на снігу - це трагедія, який немає виправдання

Але чому блоковскому вбивці стало соромно («голову повісив», «що, Петруша, що з тобою?»)? Блок уважає, що пам'ять про Бога, називана совістю, живе навіть в атеїсті, тому той так люто захищає свою ідею безбожництва

Совість убивці обертається страхом. Отут-Те й з'являється Христос у білому віночку із троянд, із кривавим прапором... Який зміст цього символу? Гумилев говорив Блоку, що «це місце в поемі здається йому штучно приклеєним». Блок відповів: «Мені теж не подобається кінець... Коли я скінчив, я сам зачудувався: чому Христос. Але чим більше я вдивлявся, тим ясніше бачив Христа». Інтуїція генія, пізніше прозріння й для самого Блоку, що хотів виправдати революцію й не зумів. Залишилося одне - попередити Росію, нації, що шлях подолання минулого лежить не через братовбивчу війну й розпалення темних, сліпих інстинктів у людині, пускай у шляхетній формі: «Вся влада Радам!», а через рух до Вчителя Добра, Краси, Істини, Любові, втілених у його безсмертному навчанні. Не треба перебудовувати мир, не треба цілитися в «невгамовного, незримого ворога», не треба кричати: «Замикайте етажи, нині будуть грабежі!», не треба чеканити революційний крок. Потрібна духовна революція, перетворення нашого «внутрішньої людини», необхідно до кінця усвідомити трагічні уроки божевільної революції під керівництвом лжепророків

Блок зробив моральний подвиг всією своєю творчістю, і в першу чергу поемою «Дванадцять» - чесною й безкомпромісною оцінкою революції. Слово К. Чуковському: «Я назвав цю тому геніальної. Його теми величезні: Любов, Бог, Росія. Його туга всесвітня: не про випадковий, легко поправних вадахах іншого випадкового побуту, але про вічне й непоправне лихо буття». Чуковський не розвиває свою думку, а зрячи. Що це за «непоправне лихо буття»? Безбожництво, відсутність морального закону, незнання, звідки йде Світло

Світле, святе буде витравлятися в нашій країні всіма можливими й неможливими способами: змусять дітей в 20- 30-х роках привселюдно відмовитися від батьків, підірвуть і дороги до храму й самі Храми. А Наприкінці XX століття виженуть із рідної землі Солженицина, прискорять смерть Сахарова, уб'ють А. Мене

Блок передбачав розвиток Бесовства У Росії, але вірив, що Ісус Христос повернеться на благодатну російську землю, що не зняла ще «плат візерунковий до броивей» і не розучилася каятися

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить