Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

загрузка...
 
Печать

Катерина намагається всіма силами протистояти йому, що виражається

Random Images

Тема провини й відплати в драмі А. Н. Островського «Гроза»


 
  чиБула любов Катерини Кабановой з п'єси А. Н. Островського “Гроза” злочином? Чи заслужила бідна жінка таке страшне покарання?
 Нещастя Катерини починаються після того, як, вийшовши заміж за Тихона Кабанова, вона переїжджає в його будинок. Там молода жінка розуміє, що потрапила в далеку їй середовище, у царство неуцтва, відсталості й самодурства. Катерина намагається всіма силами протистояти йому, що виражається в конфлікті із самою яскравою представницею цього миру - Марфою Ігнатіївною Кабановой.
 Ворожість, що відразу виникла між свекрухою й невісткою, багато в чому ґрунтується на розходженні їхніх характерів.
 Внутрішній мир Катерини в основному сформувався відповідно до образа життя, що вона вела до заміжжя. Вона виросла доброї, чуйної, дуже релігійної (у вірі знаходила розраду, сили) і мрійливої. Уява несла її далеко від того безбарвного миру, у якому вона жила тепер. Одна з головних рис, що відрізняють Катерину від інших, - це те, що їй важлива суть усього що відбувається, а не форма; вона не може жити серед мертвих формул, що втратили зміст.
 А для Марфи Ігнатіївни дотримати порядків, строго додержуватися древніх підвалин - зміст і ціль життя. Вона із запопадливістю вишукує відступників. Але дотримання правил “Домострою” лише служить поясненням її душащего всі прояви життя й волі деспотизму.
 Спочатку Катерина намагається упокоритися з тією атмосферою, у яку потрапила, гасити в собі протест проти “зів'янення” під гнітом Марфи Ігнатіївни. Але постійний тиск, обмеження прав і самітність зробили свою справу: Катерина стала проти. Її протест знайшов вираження в любові до племінника Дикого Борисові Григоровичу, тому що любов - це єдине, у чому жінка того часу могла виявити себе.
 И тепер, зрозумівши, у якій ситуації виявилася Катерина, хіба можна ставити їй у провину мимовільний порив, раптово виникле почуття? Адже дівчину віддали заміж дуже рано. “Погуляти тобі в дівках не довелося, от серце-те в тебе не натупалося ще!” - говорить їй Варвара. Та й за кого віддали? За той, хто кроку без “матусиного” слова ступити не може, не те що за дружину заступитися! От і виявилася Катерина один на один з Марфою Ігнатіївною.
 Тому Катерина підсвідомо шукає кого-небудь, хто б зміг стати їй опорою, дати їй підтримку, зрозуміти неї. Вона вибирає Бориса тому, що він, на перший погляд, дуже відрізняється від тих людей, в оточення яких потрапила героїня. Але поступово стає ясно, що Борис Григорович- лише “утворений Тихін”. У ньому немає тої рішучості, що є в Катерине. Він, бачачи всю безглуздість миру Диких і Кабанових, не може й не хоче нічого почати, щоб позбавити себе від його впливу й всупереч йому бути щасливим з коханої. Як і Тихін, Борис тільки нарікає на свою долю й журиться: “ех, каби сила!” Для нього Катерина - занадто складна, глибока натура. Він підсвідомо це розуміє й уже через якийсь час хоче віддалитися від її, утекти.
 Героїня, мріючи знайти в Бориса розраду, надію й нові сили, занурює в почуття, немов у вир, не думаючи про наслідки й не боячись ніякого суду: ні божого, ні людського.
 Але, через деякий час, неминуче наступає прозріння. Катерина розуміє, що зробила тяжкий гріх, змінивши чоловікові. І всі виправдання, всі надії на майбутнє відступають і валять перед страшним словом “зрада”.
 Щоб продовжувати відносини з Борисом після приїзду чоловіка, треба було таїтися, хитрити; вона цього не хотіла й не вміла. Вона не хотіла жити, як Варвара: “Роби, що хочеш, аби тільки шито так крите було”. Катерина вже починає почувати, як затягує її це подвійне життя. Адже вона згрішила, а зовні залишилася чесною жінкою.
 Мені здається, що якщо для багатьох людей найстрашніше покарання - людський суд, то для Катерини ужаснейшая кара - борошна совісті. Безумовно, роблячи “злочин”, вона знала, що відновить проти себе всіх жителів міста Калинова. Але героїня міркувала: “Коли я гріха не побоялася, чи побоюся людського суду?” На пам'ять відразу приходить грибоедовская фраза: “А судді хто?” Адже в місті Калинове кожної, хто відступає від древніх традицій і заведених порядків, - уже злочинець. Та й самі “судді” хіба так праведні? Ні, просто в них всі “шито так крито”, всі “під видом благочестя”!
 Тому не людський суд, а каяття совісті стали для Катерини сьогоденням відплатою. І перше, що прийшло їй на розум, - це кара Божа. Адже героїня із самого дитинства вірила, що Бог бачить усе, що від нього не вкрити жоден гріх, і на “Страшному суді” нічим не можна буде виправдатися. “Раптом я з'явлюся перед Богом така, яка я є, з усіма моїми гріхами - от що страшно!”
 Таке положення нестерпно для Катерини: дні й ночі вона все думала, страждала й вирішила, що їй необхідно покаятися, оголосити про свій учинок. І це буде не визнанням своєї провини, не відмовою від права на волю, а, навпаки, єдиною формою захисту внутрішньої волі - волі її совісті.
 Гроза, пророцтво божевільної барині, картина “Страшного суду”, що вона бачить на стінах галереї, - все це доводить її до несамовитості, і в такому стані героїня при всіх зізнається чоловікові у своєму “гріху”. Катерина не кається в тім, що вона зробила під час відсутності чоловіка, а тільки відкривається, щоб визнанням надолужити свою провину.
 Мені здається, що любов до Бориса не тяжкий злочин, а єдино можлива форма протесту бідної жінки, що залишилася однієї в “царстві самодурів”. Я вважаю, що покарання, прийняте Катериной, занадто жорстоко. Мені щиро жаль героїню, волею доль поставлену перед вибором: любов, а значить життя, або “зів'янення” під гнітом Кабановой, але без протистояння своєї совісти

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить